Станіслав Стеценко - Війни художників

У березні 1940 року тут давали урочистий прийом на честь великої делегації німецьких художників і Виставки німецького образотворчого мистецтва в СРСР. Зал прийомів прикрашали величезні червоні полотнища. Одне із чорною свастикою на білому круглому полі, інше — із серпом і молотом.

На вулиці ще світило сонце, а тут уже горіли величезні люстри.

Делегати, художники, чиновники Наркомату іноземних справ піднімалися сходами із надзвичайно красивим кованим поруччям. Виблискували лисини і напомаджені шевелюри.

Важко було відірвати очі від розкішних вітражів, різьблень і малюнків на стінах. Дисонував з обстановкою лише великий транспарант на вході з написом: «Сталін — це Ленін сьогодні. Анрі Барбюс». Барбюс в останні роки свого життя був найактивнішим критиком буржуазної цивілізації і схилявся перед Сталіним і СРСР.

У Зеленій вітальні, розташованій праворуч від вестибюля, художник Микола Гущенко — у відмінно зшитому на замовлення синьому бостоновому костюмі, білосніжній сорочці й темній, у косу смужку краватці, стояв з келихом вина біля величезного вікна. Поряд з ним стояли референт із культурних зв’язків Імперського міністерства іноземних справ Німеччини, доктор фон Клейст і його заступник доктор Шютте, які від відомства Ріббентропа курували візит делегації німецьких художників в СРСР.

Клейст — високий огрядний брюнет у світлосірому, в контрастну чорну смужку костюмі, від якого трохи рябіло в очах, з не дуже гармонійними, але й не потворними рисами обличчя. Ніс прямий, густе волосся зачесане на проділ. Запах хорошого одеколону. Постійна білозуба посмішка на обличчі. Доктор Шютте — маленький блондин з помітною лисиною, що виблискувала у світлі розкішних люстр, теж у сірому, але однотонному костюмі. Поряд із солідним Клейстом він виглядав нещасним, ображеним ліліпутом. Словом, хрестоматійний приклад пари начальника з підлеглим, в яких субординація помітна уже за зовнішністю.

Усі троє тримали в руках бокали з напоєм, який лише нещодавно почали виробляти в СРСР. Напій мав оригінальну назву «Советское шампанское». Досі шампанським називали вино, яке вироблялося у Франції, у провінції Шампань. Гущенко, Клейст і Шютте час од часу пригублювали прозору жовту рідину. «Советское шампанское» неприємно щипало язика.

— Між націонал-соціалізмом і соціалізмом не так багато відмінностей, — ліниво, неквапливо жестикулюючи, як і має робити людина вагою за дев’яносто кілограмів, говорив доктор Клейст Гущенкові. — Загалом суть одна: соціалізм — лад, при якому розподіл благ контролюється суспільством, або, якщо хочете, — державою. Адольф Гітлер говорить про соціалізм для німців. Ленін говорив про соціалізм для всіх, хто працює. А ось Сталін, як мені доповідали, теж схиляється до побудови соціалізму в одній країні. І ви, і ми проти тих, кого ви називаєте «акулами капіталізму» — Британії та Франції.

— Але ж ви зберегли приватну власність на засоби виробництва, а в СРСР вона відмінена, — Гущенко відповідав німецькою без найменшого акценту, тому що з дитинства мав схильність до іноземних мов і свого часу більше п’яти років прожив у Берліні.

— Тимчасово зберегли, геносе Гущенко, тимчасово. І у більшості випадків дрібну приватну власність. Наш фюрер бачить своїм головним завданням щастя німецького народу і процвітання рейху. Впевнений, що товариш Сталін теж хоче цього для свого народу, — продовжив вихваляти німецькі порядки Клейст. У німецьких націонал-соціалістів, як і в СРСР, було прийнято звертатися один до одного «товаришу» — німецькою «геносе».

— Ви вмієте бути переконливим і красномовним, геносе Клейст, — зауважив Гущенко, швидше, щоб висловити повагу, ніж погоджуючись із співрозмовником.

Помічник Клейста Шютте відсунув край штори, кивнув на охорону з гвинтівками, що стояла біля входу, і промовив несподіваним для такого миршавого створіння густим басом:

— Із чим пов’язані такі серйозні заходи безпеки?

— Ви знаєте, я сам здивований, — стенув плечима Гущенко. — Таке у нас уперше.

— Може, боїтеся англійських диверсантів?

Трійця переглянулася і розреготалася.

— У Москві? Ви жартуєте, геносе Клейст. До речі, товариш Герасимов просив мене запитати у вас, чи згодна буде Німеччина прийняти виставку радянських художників трохи раніше? Річ у тім, що вийшла накладка. На червень запланована велика художня виставка у Будинку Рад у Москві.

— Поза всілякими сумнівами! — Клейст випромінював щиру привітність. — Давайте перенесемо на квітень. Все, що потрібно з нашого боку, ми зробимо, я узгоджу все необхідне з імперським міністром Ріббентропом. Головне, щоб ви й радянські художники впорались із підготовчими роботами.