Станіслав Стеценко - Війни художників

— Яка гидота, Гейдріху! Яка гидота! Гніздо розпусти в центрі Берліна! Ви вважаєте, що без цього не можна? — насупився Гітлер. Моральність фюрера була частиною його образу. Гітлер був байдужий до якісного одягу й вишуканої їжі, не вживав м’яса, не пив і не палив, у побуті був украй невибагливий. Що він любив? Квіти у своїй кімнаті, вершкові тістечка, цукерки, собак і розумних жінок.

— Мій фюрере, я підозрював, що це викличе ваше невдоволення. Я знаю, що ви є прихильником міцної арійської родини. Але ризикнув запропонувати це лише тому, що подібними закладами активно користуються спецслужби всіх країн світу! Відмовляючись від них, ми послабимо свої розвідувальний і контррозвідувальний потенціали.

Гітлер замислився, дивлячись у величезне вікно на промені світла, що повільно піднімалося з-за гір.

— Сподіваюсь, ці жінки не арійки? — нарешті запитав він.

— Звісно, ні! — Гейдріху довелося збрехати. Насправді всі жінки, яких підібрав за наказом Гейдріха один із його заступників по політичній розвідці Вальтер Шелленберг, були арійками і членами NS-Frauenschaft — націонал-соціалістичного жіночого союзу.

Проституція, а тим більше будинки розпусти у Німеччині були заборонені відтоді, як до влади прийшли нацисти. Сім’я в рейху була не менш святим інститутом, ніж у Радянському Союзі. І там і тут були заборонені любов за гроші, порнографія та гомосексуалізм. І в одній і в іншій країні всі згадані гріхи загрожували чималими тюремними строками.

Ідея використати жриць кохання для служби рейху спала Гейдріхові на думку, коли він відвідав подібний салон в Італії. Тоді він і доручив виконати цей проект своєму молодому, але перспективному підлеглому — Вальтеру Шелленбергу. Він запитував у Гітлера дозволу на цей проект, хоча насправді все було давно готове до роботи. Дозвіл фюрера був лишень дахом від недоброзичливців, які могли піднести все Гітлеру під непривабливим соусом.

— Я більше не хочу чути про цей салон, Гейдріху! Якщо так треба для справи, хай поки що він буде. Але після закінчення війни, щоб духу його у Берліні не було!

— Так, мій фюрере!

«Хто першим назвав його “мій фюрер”»? — подумав Гейдріх, віддано дивлячись в обличчя фюрерові, поки той купався у власних сентенціях про високу моральність німецького народу. — Можливо, Розенберг, який після виникнення руху іменував себе прес-секретарем партії? Та ні, не Розенберг! Можливо, Гес? Так, мабуть, це був Гес, і, здається, це було тоді, коли вони разом сиділи у в’язниці. Так, після того як вони вийшли з в’язниці в Айсберзі, Гес почав звертатися до нього «мій фюрере». Здається, Гесу належить і авторство привітання «Хайль Гітлер!» У принципі, в цьому привітанні не було нічого дивного. Коли так зверталися до самого фюрера. Раніше це була форма вітання будь до кого. «Хайль!» Але згодом це стало партійним вітанням, своєрідним паролем. Коли члени Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, замість «Добрий день» або «Здрастуйте», говорили «Хайль Гітлер!» Згодом це привітання вкорінилося і вже ніхто не міг, як раніше, сказати «Хайль Гес!» чи «Хайль Розенберг!», чи «Хайль Гейдріх!» — це було б святотатством. Найцікавіше, що Гітлер не видавав жодних законодавчих актів, щоб затвердити таке звернення і таке вітання. І жодного разу не наказував звертатися до себе «мій фюрере». Але у Гейдріха не було сумніву, що Гітлеру обидва ці штампи — і звернення, і вітання — дуже подобаються.

Гітлер закінчив свій виступ з приводу моральності німців перед вдячним слухачем і нарешті повернувся до початку розмови:

— І ще раз про мій виступ перед танкістами. Словом, Гейдріху, треба зам’яти цей інцидент. Ви повинні зробити все, аби дезавуювати мою дурну заяву через «нашого резидента». А я поговорю з Ріббентропом, щоб аналогічні дії були проведені по лінії Міністерства закордонних справ. У Рад не повинно бути жодних сумнівів про наші найщиріші дружні наміри. Нам конче потрібна їхня нафта і метал. Без них переможний поступ вермахту буде значно важчим. Я зараз думаю про те, що, можливо, навіть варто запросити Сталіна чи Молотова в Берлін.

Гейдріх слухав і кивав головою. У його погляді була собача відданість фюреру. Блакитноокий блондин з важким поглядом, жорсткий у справах, Гейдріх у присутності фюрера танув і ставав м’яким та улесливим.

Він був підданий особисто фюреру до останнього ґудзика на мундирі.

Запорукою цілковитої відданості фюреру цього всесильного чиновника, якого багато німців вважали дияволом у людській подобі, була страшна таємниця Гейдріха. Бабуся керівника бюро державної безпеки була єврейкою.