Станіслав Стеценко - Війни художників

20 березня 1940 року, 11 год. 22 хв.

Москва, Ближня дача

Щойно внутрішні ворота зачинилися за машиною, яка повезла в Москву Віру Давидову, Сталін, мружачись від яскравого сонця, вийшов на відкриту терасу, накинувши на плечі шинель із грубого сукна.

Навколо будинку було три тераси. Одна закрита — зимова, і дві відкриті — з дахом і без даху — весняно-літні. Він любив проводити час на терасах. Узимку подовгу сидів або лежав на закритій — у кожусі, шапці-вушанці і валянках. А влітку наказував винести крісла і стіл на відкриті. Вважав, що перебування на свіжому повітрі — запорука міцного здоров’я. Он грузинські пастухи живуть по сто років! А він хотів жити довго. Можливо, навіть до перемоги комунізму.

Гілки з першим зеленим листям тяглися до нього. Задоволено посміхнувся — весна! Пихнув люлькою. Озирнувся, шукаючи поглядом когось із охоронців.

— Товаришу Рибін, ідіть сюди, поставте крісла біля альтанки.

А ще навесні й улітку він любив працювати в альтанках, розкиданих по всьому саду. То в одній, то в іншій. Залежно від настрою. Туди йому несли чай, папери, їжу. Він відчував, що від сьогодні він уже знову може працювати в саду.

На газоні перед ґанком, весело цвірінькаючи, скакали, мабуть, радіючи ранній весні, горобці. Тут горобці, а в Кремлі лише ворони — чому так? Зняв шинель з одного плеча, йому миттю кинувся на допомогу охоронець, знімаючи й з іншого. Одяг був частиною його образу. Груба шинель, прості м’які чоботи на низьких підборах. Чоботи, які він роками відмовлявся міняти, дозволяючи лише ремонтувати.

Весняне сонечко пригрівало, скрізь пробивалася зелена травичка. Це все породжувало жагу діяльності, жагу до життя. Вартовий у формі НКВС, у будці біля воріт, витягнувся в струну і віддав честь. «Гарна виправка, молодець», — кивнув йому Сталін.

Спочатку він жив у Кремлі, у квартирі, яка була на поверх нижче від його кабінету, але згодом лише приймав там найближче оточення. Членів Політбюро. Коли хотів відпочити після важкого дня. Туди завозили ящик його улюбленого вина «Кіндзмараулі».

Кремлівські квартири, в які спочатку в’їхали народні комісари, були крихітними. Колись у них жила челядь, що обслуговувала царя, коли той приїздив у «другу столицю». Сталін не міг жити у квартирі прислуги. Нехай навіть царської. Він побудував чотири дачі. Утім, користувався лише однією, Ближньою.

Така назва вказувала на те, що заміський будинок був розташований найближче до Кремля. Іншими трьома дачами, в Семенівському, Липках і Зубалові, він практично не користувався. Там зазвичай жили лідери дружніх країн або Комінтерну, коли приїжджали в Москву.

Раптом обличчя Сталіна насупилося. І гарний настрій, з яким прокинувся, безслідно зник. Він згадав, як уночі та шльондра Давидова сказала, що вагітна. І тепер із цим потрібно щось робити. Сказав їй, щоб зробила аборт. І врешті, нібито переконав її так зробити. А якщо посміє не послухатись? Треба доручити цю справу Власику. Йому більше не потрібні діти. Ці постійні проблеми пов’язані з ними, є спроби впливати на нього через дітей. Досить із нього тих трьох, що вже має.

Шкода, що помер його незмінний помічник і спеціаліст по «темних» справах Микола Товстуха. Був туберкульозником з однією легенею. Шкода. Тож усе-таки доведеться доручити цю делікатну справу дуболому Власику. Іншого виходу немає. Можна було б доручити Берії. Але — ні. Занадто багато влади за короткий час узяв нарком. Противагою треба мати іншу силу. Нею буде Власик.

Дванадцята дня. Він майже ніколи не вставав раніше цього часу. А от сьогодні не спалося. Нервова ніч. Шифровка від резидента в Берліні. Та ще ця шльондра — Давидова.

Весна! Нарешті весна! Весна 1940 року. У цьому році багато чого має вирішитися. Якщо він програє…

— Власику, — погукав він вірного охоронця. Той миттю виринув із-за спини, немов чекав на його заклик. — Нехай Поскрьобишев знайде в музеї — не знаю, у якому, хай дізнається, в якому він знаходиться, — лист або хоча б текст листа Івана Грозного Девлат Гірею, коли той захопив і спалив Москву. Дзвони зараз…

«Якщо правда, що Гітлер націлився на СРСР, то треба терміново мобілізовувати всю економіку, відмінити вихідні, не говорячи вже про відпустки, за відсутність на роботі — тюрма, за брак — тюрма. Тільки так можна розмовляти з цим народом! Тільки з позиції сили! Як Іван Грозний. Інакше нічого не вийде…» — Сталін повільно піднявся на ґанок, повільно повернувся до спальні.