— Націонал-соціалістів, не плутай. Фашисти в Італії, — виправив Гущенко. Пояснив: — Виставку сучасного мистецтва націонал-соціалістичної Німеччини й її авторів — німецьких художників. — Розвів руками. — Наших союзників…
— Тебе це не дивує? Вчора ще фашисти, вибач, націонал-соціалісти були паліями війни. Ми воювали з ними в Іспанії. А сьогодні… — Берзін озирнувся, нахилився до Гущенка. Тихо мовив:
— Як на мене, коричневий і червоний дуже зблизилися. Можна сказати, що червоний — це недозрілий коричневий. І він поступово дозріває…
— Справді, нечувані метаморфози, — погодився Гущенко. — Виставка художників Третього рейху в Москві. Від німецької сторони виставку курують особисто Ріббентроп і частково навіть сам Гітлер. Потім буде подібна виставка у Берліні. Ось поглянь… — Гущенко кивнув у напрямку виставкового павільйону навпроти кафе.
На фасаді виставкового павільйону, окрім червоних прапорів зі свастикою і серпом та молотом, було, справді, дещо незвичне для Москви. Весь фасад був оповитий величезним червоним полотнищем із чорною свастикою на білому полі.
Берзін гірко посміхнувся. Хитнув головою:
— Англійці лютують від цієї дружби.
— Тут люди теж цього не розуміють. Спочатку Гітлер був палієм війни, тепер — став добрим другом, — стенув плечима Гущенко.
— А як же обласканий Микола Тихонов? — зауважив Берзін і процитував:
Уходит лондонец в своє бомбоубежище,
Плед по асфальту мокрый волоча,
В его кармане — холодок ключа
От комнат, ставших мусором колючим.
Мы свой урок еще на картах учим,
Но снится нам зкзамен по ночам…
— Сьогодні це небезпечні рядки. За такі вірші можна опинитися в таборі на Колимі, — з гіркотою в голосі зауважив Гущенко. — Думаєш, цей союз надовго?
— Є різні думки. Я прочитав в Англії книгу якогось Ернста Генрі «Гітлер проти СРСР», де прогнозувався напад Гітлера на нас.
— Хіба це можливо? — здивувався Гущенко. — Зараз у мене таке враження, що цей союз назавжди.
— Навряд чи, — хитнув головою Берзін.
— А ти яким боком до виставки? — запитав Гущенко.
— Для мене самого це дивина. Викликали з Англії. Тиждень чекав. Дадуть нове призначення чи посадять, — коли Берзін це говорив, його обличчя наче застигло, перетворилося на беземоційну маску. На обличчя людини, що готова до будь-якого, навіть найгіршого, варіанту розвитку подій.
— Чому так песимістично?
— Ти знаєш… Тобі як старому бойовому товаришу можу сказати відверто. Половина тих, кого відкликали переді мною, вже сидить. Про декого — ні слуху ні духу. Люди просто зникли. Друга половина розстріляна. Думаю, мені недовго залишилось. Ось підійшов офіціант, а я подумав: так колись він підійде, приставить пістолет до лоба і скаже: «Я з НКВС, вас заарештовано, руки за голову». Ті хлопці дуже винахідливі й здатні на подібні фокуси.
— А може, якщо відразу не взяли, то пронесло? — з надією запитав Гущенко.
— Ні, просто бюрократична машина працює інерційно, — заперечив Берзін. Махнув рукою. Жест, напевне, означав: будь що буде. — Вони знають, що я вже в СРСР, нікуди не подінуся, а значить, можна не поспішати.
— То чому ж ти повернувся? — не міг зрозуміти Гущенко.
— Дружина, син. Тоді взяли б їх. Хай уже краще мене.
— А звинувачення? Повинні ж бути хоч якісь звинувачення?..
— Був в Англії — значить, могли перевербувати, значить, англійський шпигун. Ніхто не буде вдаватися в деталі й розбиратися. Таке враження, що для НКВС посадити чим більше — тим краще. А раптом і справді на сотню один шпигуном виявиться. Те, що 99 були чесними радянськими громадянами, нікого не цікавить. А вчора мене призначили куратором твоєї виставки від Наркомату іноземних справ. Ось так. Так що будемо співпрацювати. Ти від Спілки художників, я від Наркомінсправ.
— Все ж, Берзіне, думаю, що ти перебільшуєш. Мене ж не чіпають.
Берзін запалив англійську цигарку. Піймав погляд Гущенка. Пояснив:
— Ще залишилась пачка. Потім перейду на «Біломор». Тебе не чіпають? Дай бог, щоб нічого не змінилося, щоб випадково хтось не назвав твоє ім’я на допиті.
— Але ж це твоє призначення, начебто, виключає швидкий арешт? — продовжив тему Гущенко.
— Ні, ніщо нічого не виключає. Пам’ятаєш, Тютчев сказав: «Російська історія до Петра Великого — суцільна панахида, а після Петра Великого — суцільна кримінальна справа». Як на мене, новітня історія це — і перше, і друге разом. Вчора моїй дружині наснився сон, що в нас роблять обшук… Ти віриш у сни?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу