Станіслав Стеценко - Війни художників

— Самого посла у Франції Суріца? — у Гущенка округлилися очі. — Не може бути!

— Саме так, посла, — Берзін ствердно кивнув головою. — Іншого Суріца в посольстві немає.

— Це шокуюча новина! У наших газетах, звісно, нічого не було…

— А звісно ж. Насправді, анекдотична новина. Я розповім — ти помреш зі сміху. Радянська дипломатія в Парижі обгидилася по вуха. На зборах парткому посольства Суріц вирішив прогнутися: ухвалили відбити Сталіну телеграму про засудження агресії англо-французів проти Німеччини і підтримку німецько-радянської дружби. Після того, що творили в 37-му з посольськими, половина поїхала на Колиму валити ліс. Ти розумієш, такі прогини — це було дуже важливо. Суріц телеграму підписав.

— А в чому сіль анекдоту? — здивовано запитав Гущенко.

— Анекдотичність у тому, що досвідчених дипломатів майже не залишилося! Щойно присланий з Москви за партійною путівкою парторг, замість того щоб віднести телеграму шифрувальнику, відніс її на пошту. Уявляєш? Дипломатичну телеграму, в якій облили лайном уряд країни перебування — уряд Даладьє — віднесли у звичайне відділення зв’язку?! На телеграмі адреса — Москва, Кремль, товаришу Сталіну! Думаю, коли паризький телеграфіст це побачив, то подумав, що з’їхав з глузду!

— Боже, який кретин! — Гущенко регочучи звів погляд до неба і ляснув себе долонею по лобі. — Тупий обмежений кретин!

Берзін розлив горілку, вони цокнулися чарками і до дна випили гірку рідину. Закусили несмачним оселедцем.

— Ага, в Союзі парторг працював, звісно, теж парторгом, але на якомусь металургійному комбінаті в Юзівці. Там так було заведено. Ледь що — підтримуємо мудрого вождя й учителя, швидко на пошту і звідти — урядова телеграма товаришу Сталіну. Про шифрувальників, упевнений, «металургійний парторг» ніколи й не чув! — Берзін то починав реготати, то через силу зупинявся, намагаючись продовжити розповідь.

До Берзіна приєднувався Гущенко.

— Уявляю пику телеграфіста: «Засуджуємо агресивну політику Даладьє»! І що ж було далі? — Гущенко вгамувався, налив ще по одній. Вони цокнулись і випили.

— Звісно, телеграфіст відніс телеграму в поліцію, наступного дня текст телеграми був в усіх французьких газетах. Навіть «Юманіте» перед закриттям надрукувала! А ще через день французький уряд оголосив Суріца персоною нон ґрата. І той, обливаючись гіркими сльозами, виїхав на розправу до Кам’яної задниці.

Т е л е г р а м а

Цілком таємно. Позачергово.

Нарком іноземних справ В. М. Молотов

Повноважному представникові СРСР

у Французькій республіці

Я. З. Суріцу

Я прийняв французького повіреного Паяра, який зробив заяву від імені уряду Французької республіки стосовно вас:

«Уповпред Суріц передав на телеграф телеграму на ім’я Сталіна. Ця телеграма була затримана цензурою, тому що в ній були вирази: «плани англо-французьких паліїв війни зазнали невдачі», «СРСР залишається неприступною фортецею, об яку в майбутньому розіб’ються чорні задуми англо-французьких ворогів соціалізму».

Як заявив Паяр, французький уряд вважає, що використання уповпредом у відкритій телеграмі таких виразів є втручанням у французьке політичне життя, що «Суріц більше не буде вважатися персоною ґрата Французьким урядом» і що Французький уряд просить Радянський уряд «покласти кінець місії Суріца при Французькому уряді».

Відзначаю, що Ви зробили неправильно, не повідомивши в НКІС про затримку цензурою Вашої телеграми, не говорячи вже про те, що Вам не варто було надсилати подібну телеграму поштою.

Радянським урядом найближчим часом буде ухвалено рішення про припинення вашої місії в якості повноважного представника.

Молотов

19 березня 1940 року, 14 год. 15 хв.

Москва

На терасі кафе «Ленінський жовтень» раптом зазвучала пісня:

Повз кафе йшов маршем загін піонерів у червоних галстуках.

— Рівняння на прапор! — вигукнув правофланговий, і піонери, притиснувши ліву руку до стегна, дружно відсалютували двом величезним червоним прапорам, що висіли біля входу в виставковий павільйон, — одному зі свастикою, другому — із серпом і молотом.

Пройшовши далі, вони почали хором вигукувати:

— Раз-два, Ленин с нами. Раз-два, Ленин жив. Раз-два, више знамя, пионерский колпектив!

— Чув, що говорить молоде покоління? — запитав Берзін, кивнувши у бік піонерського загону, який віддалявся під дріб барабана. — «Раз-два, Ленин с нами». А ти, значить, приймаєш виставку фашистів?