Станіслав Стеценко - Війни художників

Слинько сховав руки в кишені, а вона заходилася масувати занімілий зап’ясток.

— Значить, ви не виконали нашого завдання. Це насправді може мати для вас дуже неприємні наслідки, — зауважив Слинько з неприхованим роздратуванням.

— Я не можу нічого зробити, — вона зробила кілька невизначених рухів рукою. Нерішуче додала: — Він уникає цього.

— Чого?

— Близькості.

— Ну, пустіть у хід жіночі чари, — сказав Слинько невдоволено.

— Якби це було так просто! — вона похитала головою.

Запала досить довга мовчанка. Повз них, гуркочучи на стиках, промчав переповнений трамвай з написом на боці: «Der sieg wird unser sein!» Лілія подумки автоматично переклала: «Перемога буде за нами!» Слинько позирнув на годинник, провів поглядом трамвай. Нарешті повернувся обличчям до річки, широко розставивши руки, взявся за поруччя і, не дивлячись на неї, рішуче сказав:

— Даю вам три дні строку на виправлення ситуації. Ви повинні схилити його до близькості. Як хочете: алкоголь, прогулянки під місяцем… Мене це не стосується. Центр поставив перед вами таке завдання, і ви маєте його виконати. Тепер запитання по суті справи: контакти Гущенка, про які ви знаєте?

Вона кілька секунд думала:

— Клейст, Шютте та шлюха Лені.

— Що за шлюха? — швидко запитав він. — Прошу уточнити. Ім’я і прізвище шлюхи.

— Помічниця Клейста — Лені Зігфрід. Баронеса. Ще — фотограф Генріх Гофман.

— Що можете сказати про його зустрічі з Гофманом?

— Як правило, вони контактують наодинці.

— Погано. З ким ще помічені контакти Гущенка?

— Члени делегації.

— І все? — він подивився на неї з неприхованою підозрою.

— Усе.

— Нічого нового. Зовсім нічого. Товариш Кобулов буде дуже невдоволений. Дуже! А якісь розмови, негатив про політику СРСР?

— Ні. Він розмовляє так, як пише «Правда». Ледь не цитує її.

Слинько замислився. Жбурнув качкам, що майже втратили до нього інтерес, черговий шматок хліба:

— Дивно. Може, підозрює вас?

Помітив, що вона бариться із відповіддю:

— Швидко відповідайте! Підозрює чи ні?

— Ні, — збрехала Лілія, відчуваючи, що від брехні серце забилося швидше. Краєм ока позирнула на нього. Він дивився в протилежний бік — на пару поліцейських, що поверталися.

— Словом, ваша робота поки що оцінюється незадовільно. Зустрінемося за три дні — у п’ятницю. На цьому ж місці рівно о другій. Чекаємо від вас конкретних результатів.

Вона мовчала, опустивши голову, — роздивлялася свої черевики.

— Ви зрозуміли? — він холодно подивився на неї. Криво посміхнувся: — Чекаємо конкретних результатів. Я запитую: ви все зрозуміли?

— Так, — тихо пробелькотіла вона.

7 травня 1940 року, 18 год. 50 хв.

Москва, Кремль

Сорокап’ятирічний, лисий, як коліно, командарм Тимошенко стояв, виструнчившись перед Сталіним. У червоних петлицях виблискували чотири ромби командарма першого рангу, а на грудях — новенька зірка Героя Радянського Союзу, отримана два місяці тому у фінській кампанії за прорив «лінії Маннергейма».

Український селянин із Бессарабії і георгіївський кавалер Першої світової, у Червоній армії він починав командиром взводу, а під час фінської кампанії вже командував Північно-Західним фронтом.

Сталін із традиційною люлькою в руці походжав біля карти. Люлька була не запалена. Він останнім часом став курити набагато менше.

— Товаришу Тимошенко! — Сталін зробив довгу паузу.

— Слухаю, товаришу Сталін! — схвильовано відповів Тимошенко. Не часто йому доводилося спілкуватися сам на сам зі Сталіним.

— Ти слідкуєш за тим, що творить Гітлер з Європою? — Сталін зупинився і втупився в Тимошенка.

— Так точно, товаришу Сталін! — той, не сміючи дивитися в очі, дивився кудись над головою.

«Цей не такий нахабний, як Жуков. Цей буде повністю керованим», — подумав Сталін.

— Так точно. — Він підійшов. Став майже впритул до Тимошенка, тицьнув мундштуком люльки в груди. — І все це завдяки танкам і мотоциклетам. Уся армія на моторах! А в тебе армія ледь не в постолах. На конях… Що зможе зробити твоя кіннота проти танків? Що зможуть зробити шаблі проти гусениць? Нічого!

— Армія має перспективний план створення механізованих з’єднань, товаришу Сталін, — нервово відреагував Тимошенко. Серце у нього ледь не вискакувало із грудей. Чого хоче вождь? Якщо має якісь претензії, то можна вийти з кабінету уже не командармом. А в гіршому випадку, ще й під конвоєм.