Милан Кундера - Вальс на прощання

Дорогою вона запропонувала йому хильнути ще по келиху вина, та Якуб хотів будь-що скоротити їхню прощальну зустріч, що була тяжка для нього.

— Ох, такого болю воно завдає, це прощання. Не хочу продовжувати його, — сказав він.

Перед входом до курортного закладу взяв її за руку і довго дивився у вічі.

Ольга сказала:

— Ти дуже добре вчинив, Якубе, що приїхав. Учорашній вечір був просто-таки чарівний для мене. Я задоволена, що ти перестав грати роль татуся і став Якубом. Вчора все було чудово. Правда ж, чудово?

Якуб зрозумів, що нічого не тямить. Невже ця витончена дівчина сприймає їхній учорашній вечір кохання як простеньку забаву? Невже її підштовхнула до нього чуттєвість, позбавлена будь-яких почуттів? Невже втішний спогад про ніч кохання важить для неї більше, ніж сум від остаточної розлуки?

Він поцілував її. Вона побажала йому щасливої дороги і зникла у великих дверях закладу.

Він ходив туди-сюди години зо дві перед будинком поліклініки і вже почав утрачати терпець. Закликав себе до спокою, повторював, що не повинен зчиняти бучі, та відчував, що вже незабаром йому забракне сили, щоб панувати над собою.

Увійшов до будинку. Курортне містечко було невелике, і всі його тут знали. Запитав у воротаря, чи той бачив Ружену. Воротар сказав, що вона тут, і порадив йому піднятися ліфтом. Оскільки ліфт зупинявся лише на четвертому поверсі й на долішні поверхи треба було йти пішки, то він вирішив обмежити пошуки двома коридорами горішнього поверху. У першому коридорі були різні контори, у другому — гінекологічний відділ. Він спершу зазирнув до першого коридору (там було порожньо), потім пішов другим із прикрим почуттям, бо чоловікам вхід туди було заборонено. Аж зустрів медсестру, яку знав з вигляду, і запитав про Ружену. Вона показала на двері в кінці коридору. Двері були відчинені, коло них стояло декілька жінок і чоловіків. Франтішек увійшов до почекальні, побачив кількох жінок, що сиділи там, але ні Ружени, ні сурмача там не було.

— Ви не бачили тут дівчину, біляву таку?

Якась пані показала на двері.

— Вони ввійшли вже.

Франтішек глянув на плакати. «Чому ти не хочеш мене, матінко?» А на другому плакаті були світлини хлопчиків, що дзюрять, і немовлят. Він почав здогадуватися, про що тут ідеться.

У тій кімнаті стояв довгий стіл. Кліма сидів поруч із Руженою, а з другого боку, навпроти них, сидів Шкрета і дві присадкуваті панії.

Шкерта глянув на обох заявників і неприязно похитав головою.

— Мені боляче бачити вас. Ви знаєте, яких зусиль ми докладаємо, щоб повернути нещасним неплідним жінкам змогу мати дітей. І ось ви, молоді здорові люди, хочете свідомо позбутися найціннішого, що може подарувати вам життя. Суворо застерігаю, що ця комісія засідає тут не для того, щоб заохочувати до абортів, а щоб їх упорядковувати.

Обидві панії схвально забурмотіли, а Шкрета далі читав мораль заявникам. Клімине серце шалено калатало. Хоч він і знав, що лікареві слова не його стосувалися, а цих двох паній, які всією потугою своїх материнських черев ненавиділи дівчат, що відмовлялися народжувати, проте боявся, щоб Ружена не завагалася від тієї промови. Хіба не сказала вона ще хвилю тому, що може й передумати?

— Задля чого збираєтеся ви жити? — провадив Шкрета. — Життя без дітей мов дерево без листя. Якби я міг, то заборонив би аборти. Невже вас не тривожить той факт, що населення дедалі меншає? І це в нас, де мати з дитиною мають найкращий захист на світі! У нас, де людина не боїться за своє майбутнє!

Обидві панії знову схвально забурмотіли, і Шкрета провадив:

— Ось товариш жонатий, він боїться наслідків безвідповідального статевого зв’язку. Головою треба було думати, товаришу!

Пан Шкрета зробив значущу паузу, потім знову звернувся до Кліми.

— У вас немає дітей. Ви справді’не можете розлучитися з дружиною заради цієї дитини?

— Це неможливо, — відказав Кліма.

— Знаю, — зітхнув Шкрета. — Я отримав звіт від психіатра, в якому пишеться, що пані Клімова потерпає від самогубних схильностей. Народження дитини поставить її життя під загрозу, воно зруйнувало б цей шлюб, а сестра Ружена лишалася б матір’ю-одиначкою. Нічого не вдієш, — знову зітхнувши, сказав він і посунув анкету до тих паній, що й собі скрушно зітхнули та й поставили підписи у відповідних місцях.

— Наступного понеділка о восьмій ранку прийдіть для хірургічного втручання, — сказав Шкрета Ружені й махнув рукою, що вона може бути вільна.