Милан Кундера - Вальс на прощання

Потяг зупинився коло перону, і з нього вийшли дві жінки.

Одній було тридцять п’ять років, її поцілував Шкрета. Друга була молодша, вишукано вбрана, на руках вона тримала немовля, її поцілував Бертлеф.

— Ану покажіть, пані, вашого хлопчину, — сказав лікар, — я ж його ще й не бачив!

— Якби я не знала тебе так добре, — засміялася пані Шкрета, — то дещо запідозрила б. Он поглянь, у нього родимка на нижній губі, як у тебе ото!

Пані Бертлеф глянула на Шкретине обличчя й майже вигукнула:

— А й правда! Я й уваги на неї не звертала, як лікувалася тут!

Бертлеф сказав:

— Це така разюча випадковість, що я зарахую її до дива. Пан Шкрета, який повертає жінкам здоров’я, належить до розряду янголів і, як янгол, ставить свій знак на чолі дітей, яким він допомагає прийти на білий світ. Це не родимка, це знак янгола!

Усі були в захваті від Бертлефового пояснення й радісно засміялися.

— А ще, — сказав Бертлеф своїй вродливій дружині, — урочисто сповіщаю тобі, що пан лікар за кілька хвилин до цього став братом нашого маленького Джона. Тож цілком виправдано, що вони мають однакову позначку, адже вони брати.

— Ага, — сказала пані Шкрета, щасливо зітхнувши, — ти таки зважився…

— Я нічого не розумію, нічогісінько! — сказала пані Бертлеф, вимагаючи пояснень.

— Я все тобі поясню. Нам багато про що треба поговорити, багато чого відсвяткувати. Нас чекають чудові вихідні, — відказав Бертлеф, узявши дружину під руку. І всі четверо пройшли попід перонними ліхтарями і покинули вокзал.

Троє становлять оркестр (лат.) (тут і далі — прим. перекладача).

Перша книга Мойсеева: Буття, VI, 7. Переклад Івана Огієнка.