Милан Кундера - Вальс на прощання

Ніхто не відповів на те запитання, й інспектор провадив:

— Не думаю, що це він. Цей юнак любив Ружену. Він хотів з нею побратися. Вона була вагітна від нього, тож навіть якщо дитина була й від іншого чоловіка, ми беремо до уваги лише те, що він певен був, що вона вагітна від нього. Дізнавшись, що вона хоче позбутися дитини, хлопець поринув у відчай. Але потрібно зрозуміти, й це дуже важливо, що Ружена щойно повернулася з засідання комісії з абортів, а не зробила аборт! Для нашого нещасливця ще не все було втрачене! Дитина ще була жива, і хлопчина ладен був зробити все, щоб її зберегти. Безглуздо припускати, що він міг дати їй отруту тієї миті, коли понад усе прагнув жити з нею і мати від неї дитину. Та й пан лікар пояснив нам, що не кожен може роздобути пігулку, яка має вигляд типових ліків. Де цей простий юнак, що не має ніяких зв’язків, міг узяти її? Можете мені це пояснити?

Інспектор глянув на Бертлефа, і той стенув плечима.

— Перейдімо до інших підозрюваних. Сурмач зі столиці. Він запізнався з небіжчицею в цьому містечку, і ми не знаємо, як далеко зайшов їхній зв’язок. Принаймні вони були настільки близькі, що вона попросила його видати себе за батька і прийти разом з нею на засідання комісії з переривання вагітності. Чому вона попросила його, а не когось із місцевих чоловіків? Неважко вгадати. Будь-який одружений чоловік у цьому містечку побоявся б погодитися на це, бо заробив би добрячої бубни від своєї жінки, якби все воно відкрилося. Таку послугу міг надати Ружені лише чоловік, що був не з місцевого люду. Ще й надто, чутки про те, що вона завагітніла від славетного музики, тільки полестили б їй, а сурмачеві вони не зашкодили б. Тож ми можемо цілком припустити, що пан Кліма з легкою душею взявся допомогти їй. То був у нього мотив, щоб отруїти ту сердешну медсестру? Дуже малоймовірно, як пояснив нам пан лікар, що Кліма був батьком тієї дитини. Та ми можемо припустити і таке. Припустимо, що батьком був таки пан Кліма і що це було йому неприємно. То як пояснити, чому він отруїв медсестру, коли вона погодилася на аборт і їй офіційно дозволили це? Чи, може, пане Бертлеф, ми таки повинні вважати пана Кліму вбивцею?

— Ви не розумієте мене, — спокійно відказав Бертлеф. — Я нікого не хочу посилати на електричний стілець. Я хочу тільки виправдати Ружену. Адже самогубство — це найтяжчий гріх. Потаємну цінність має навіть життя в муках. Та й життя на порозі смерті чудове. Той, хто ніколи не дивився у вічі смерті, не знає цього, та я, пане інспекторе, знаю це, тим-то і кажу вам, що зроблю все, аби лиш довести, що ця дівчина невинна.

— Проте я спробую це зробити, — сказав інспектор. — Адже є і третій підозрюваний. Це пан Бертлеф, американський підприємець. Він сам зізнався, що небіжчиця збула з ним останню ніч свого життя. Нам можуть заперечити, що якби він був убивцею, то, звісно ж, не зізнався б у цім самохіть. Та це заперечення не витримує критики. Під час учорашнього вечірнього концерту всенька зала бачила, що пан Бертлеф сидів поруч із Руженою, а потім пішов із нею ще до кінця концерту. Пан Бертлеф знає, що за таких умов ліпше зізнатися відразу, ніж чекати, поки його виведуть на чисту воду інші. Пан Бертлеф казав нам, що Ружена була задоволена цією ніччю. Нічого дивного! Пан Бертлеф не лише спокусник, а й американський підприємець, він має купу грошви і паспорт, що дає йому змогу їздити всеньким світом. Ружена скніє у цій дірі й марно шукає нагоди вирватися з неї. У неї є хлопець, який хоче побратися з нею, та це простий механік. Якщо вона одружиться з ним, то назавжди визначить свою долю й ніколи звідси не вирветься. Нікого в неї більш тут нема, то вона не пориває з ним. Та заразом вона не хоче і пов’язати себе з ним остаточно, бо їй не хочеться втрачати надію. І тут з’являється чужинець із ґречними манерами, і вона втрачає від нього голову. Вона вже думає собі, що він одружиться з нею, й вона покине назавжди цю забуту Богом глушину. Спершу вона була скромною коханкою, та потім стала дедалі дужче гнітити його. Дала йому на здогад, що не відмовиться від нього, а потім почала його шантажувати. А Бертлеф жонатий і в нього є дружина, якщо не помиляюся, він любить її, вона народила йому дитину, якій уже рік, і завтра вона має приїхати сюди з Америки. Бертлеф будь-що хоче уникнути скандалу. Він знає, що Ружена завжди носить тюбик із транквілізаторами, знає, на що схожі ті пігулки.

У нього широкі зв’язки за кордоном, та й грошей чимало. Він завиграшки може замовити виготовлення отруйної таблетки, що на вигляд така сама, як і Руженині ліки. Під час тієї чудесної ночі, коли Ружена спить, він підкладає отруту в її тюбик. Гадаю, пане Бертлефе, — виснував інспектор урочистим тоном, — ви єдина особа, яка мала мотив убити медсестру, і єдиний, у кого була така змога. Прошу зізнаватися.