Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Вірте мі, пані любі, же мимовільнеє розступленнє моїх стегон було якнайпромовнішим свідоцтвом мого ляку. Виливала-м струмені сліз, а груди мої наповнило зітхання. През хвилю король ся бавив м’ягеньким пушечком, которий вінчав узгірок розкоші, а потім запхав пальці поміж варги, же провадили на дорогу нігди до тії пори не биту. Втискаючи пальця найглибше, яко іно міг, здумів ся наглим опором, же го спричинила тіснота і відома вам пілочка, а также моїми окриками болю. Тоє єго так порушило, же поклав мя навзнак і розложив мі ноги, як лише мога.

— На Магомета, чи то є можливо? Ти єще дівиця? — крикнув, докінчивши свої оглядини. — На якую кару заслугуєш за ховання переді мною такої речі?

На то му вповіла-м, же не питав мя про мою дівочість.

— То є так, — погодився, — але ж вповіли мі, же ти є заміжня, а мужа твого зарубано.

— Була-м заміжня рівно місяць. Відразу з-за столу весільного мусів муж мій тікати до опришків у гори, жеби го твої вояки не йняли. І там ся ховав аж до того дня, поки не учинили му пастку і не злапали. А же була-м при тім і кидалася бити твоїх вояків, то спутано мя і заведено сюди, жеби була твоєю невольницею.

— Ні! Не будеш моєю невольницею, а іно жоною і сама будеш невольницями поганяти. Дякую Аллахові, же зберіг мені цей несподіваний скарб! Недовго єднак буде він чекати на зірваннє!

І сказавши тоє, поздирав з мя все моє манаттє, а була-м так скрайнє вичерпана, же ані пальцем не поворухнула-м на свою оборону. По тім він такой ся розібрав і, обнявши мя, вповів, же хоче тепер направити тоті всі кривди, яких-єм дознала през дурного свого мужа, которий так мя занедбав.

— Леч, моя панно, надолужимо то скоро, зазнаєш такої приємности, на которі твої поваби заслуговують.

На тоє схлипнула-м, не хотячи.

— З якої причини ті слези і зітхання? То таким ото робом відповідаєш за готовність впровадження тя в тайники розкоші, которії занехаяв твій муж-збійця? Ну, добре юж, положися. Але ні, не так, — повелів мі, кгди зобачив, же ся вкладаю на боці. — Першу науку маєш дістати, лежачи навзнак. Розклади свої оксамитнії стегна.

В млі ока став межи ними, вистромивши того страшного кілка, которого сам вид потрясав мною і заставляв моє серце ся бити, як зайця в сильці. Леч му моє розложенє ніг не припало за вистарчальне, і сам єще далій розсунув їх.

Зобачивши, куди є націлений той єго кіл, затрусиламся, як у пропасниці, але король мі вповів, же не буду чула жадного болю, же то страх мій має великі очі, а же є то офіра згодна з правами натури і, скоро юж раз буде по всім, то зазнаю в нагороду найсолодших розкошів.

Заледво тая голобля знайшлася при дверях до мого палацику, як він кількома рухами загнав ю цілковито, так, же не могла-м ані духу злапати.

В тій хвилі не чула-м єще дужого болю, а він єднак, відаючи досконало, же за хвилю настане, унеможлював мі всілякі порухи, оплівши єдною рукою мою шию, а другою в пасі. Все тепер було приготовлене, як належить.

З ногами, приліпленими до єго ніг, лежала-м попід ним, як би без чуття. Поволі зачав пропихати зброю свою вперед, а небувала твердість і великі розміри розсували слабенькі стінки і справляли мі біль, хоча й не такий, якого сподіваламся. Моя вийнятково делікатна будова причинила королеві великих труднощей, єднак, дякуючи своїй геркулесовій силі, подолав усі дівочі перепони. Кгди-м ся пробувала вирвати, то кождого разу єще дужче напирав, аж доки не застромив свою зброю так глибоко, же не лишив мі жадної надії на порятунок. Не звертав юж уваги на мої терпіння, а виконував свої рухи так натарчиво, же врешті слабовита матерія уступила тим ґвалтовним поштурхам.

А на сам останок приберіг такого сильного удару, же цноту мою залила дівоча кров.

Не мушу сповідатися, як страшними були мої терпіння, бо самі-сте їх зазнали завдяки тим незвичайним розмірам нашого пана. А найбільше допікало то, же брав мя силою, без пестощів. Ґвалтував мя й далі, до найтемніших закамарків ся прорвавши.

Аж от почула-м, же сили єго зачали підупадати, з грудей єму ся вирвав розкішний стогін, а тая страшна булава внет ся премінила в слабеньке і гіднеє жалю створіння. Не впізнала-м того, же він вийняв з мене, не могла-м повірити, же ціле моє нутро ся стрясло від ударів оцього нещасного, тлустого слимака, которому слина стікала на постіль.

Король ся положив біля мя і вповів, же то юж кінець моїм мукам і же нагородить мі всі дотихчасові неприємності.

Одпочивши трохи на моїм лоні, він підвівся і поміг мі встати з постелі, на которій позостали черлені доводи моєй страти.