Юрий Винничук: Житіє гаремноє

Єще барз зарум’янилася, кгди він мою руку поклав межи свої стегна і стиснув ю моцно. Зара під рукою зачула, як щось ся побільшує і ворухаєсь. Кгдиби навіть хтіла забрати руку, то не була би-м у стані тоє вчинити, бо так сильно притягало мя до того створіння незнаного, которе там ся сховало і під моїми пальцями, як пуплях, розросталося. Не відала-м вправді, з чим маю до чину, єднак кожде дргніння єго приправляло (доводило) мя до невиповідального помішання. Не мала-м ані найменшого розуміння, яких страшних вражінь маю єще зазнати за справою того, кого будила до життє моя долоня.

Тим часом король єдним скорим рухом позбавив мя шальварів, а відтак і кошульки, оголивши мя всю. Єго очі, налитії вогнем, металися по мому тілові.

Аж от і він позбувся одежі і поклався на мені, виціловуючи шию і грудь, далій зачав цілувати мій живіт, аж мі корчі пішли по тілу. Зуби го покусували, а пальці знова ластили розкішницю, проникаючи в неї то поєдинчо, то по двоє, а то аж по троє. А кгди єго язик став їм до помочі, то юж не могла-м ся стримувати і застогнала-м. Він же тоє зрозумів яко заохоченнє і язик єго зачав розгортати пелюстки єдну по другій. Тепер юж перебувала-м у такому омлінні, же кгди ліг на мені і вмістив межи стегна ми щось важке, як кість слонова, то не чинила-м жадного опору, а обійняла го і притисла до себе. А він з великою силою вривався у мене. Була-м як те звірятко на вівтарі, а він — навподіб різника, которий намірився принести офіру. Висмоктуючи з ошалінням мої вуста і перса, непрервано поборював перешкоди, же їх ставила на шляху моя цнота, роздирав і розшарпував мя на частки, але врешті нагле получення наших тіл ознаймило, же ціле тоє жахне кореневище заглибилося ве мні. Не могла-м далій знести жахливих тортур і, видавши оклик розпачливий, омліла-м в раменах окрутного войовника.

Не відаю, як довго пробувала-м у тім щасливім стані знечулення, але повернув мя до життя той самий прошиваючий біль, которий перед хвилею спричинив непритомність. Була-м далій в обіймах мого пана і чула-м, як, лежачи на мені, рухався вгору і вділ, а кождий рух єго булави болів мя, мов протин штилету. Раз по раз скрикував: «О Магомет! О Расул!» — і при тих ото словах занурювався ве мні до останку. Белькотав єще багацько ріжних слів по-турчинському, которих не тямила-м, аж врешті тоті єго штрикання повергли мя у пропасть темну і безконечну, же в ю полетіла-м коміть (вниз) головою, а скрик мі став упоперек горла, і думала-м, же вмираю, же янголи підхопили мя й понесли у млаку сизу.

Але довго се не тривало, бо невбарзі ся знова отямила і почула-м, же він роздирає мою розкішницю поза границі витрималості. Як далеко ся заглиблював, Бог оден відає, але мі ся здавало, же юж до самого серця добувся, і зараз моє черево трісне.

І ту, кгди-м ся юж наготувала єще раз знепритомніти, він раптом застогнав і вивергся в мене, а я відчула, як він ся здригає у мені, а відтак опав біля мене і, випроставшись на постелі, важко дихав, та не тривало то довго, бо запукав хтось до дверей. Король ґвалтовне зірвався з постелі і подався до дверей. Я потягнула на себе покривало і скулилася. Потому почувся шепіт, по хвилі король ся вернув і, зобачивши моє бліде лице, осміхнувся:

— Не бійся. Більше не буду тя мордував. Мушу їхати. Емір Акхісару збунтувався.

Вповівши тоє, покинув мя, а я подякувала-м Богови, же напоумив того еміра збунтуватися, і невзабарі заснула.

Мешкала-м сама у штирох по­коях, а слугувало мі дві невольниці. Було мі нудно і чуламся покинута. Ранок кождого дня зачинався з купелі, по которій натирали мя ріжними мастилами, далій по сніданю гуляла-м у саді.

Єдного разу старший євнух вповів мі, же увечері ся зберуть декотрі королівськії жінки і уладять си забаву, і же я такой на ню прошена. Тая вість мя барзо втішила, і день минув мі в приготовленні, бо невольниці принесли дві скрині, повні уберії ріжної.

Увечері попровадили мя невольниці до сусіднього палацу, а там ся юж зібрали королівськії жони числом сім і невольниць багацько — єдні грали на лютнях, иньші прислуговували в гостині. Кожда жона лежала си на м’ягенькій постілці з пуху, єдвабом обшитій, а перед нею столичок стояв низенький з ріжними овочами й солодощами, а в куфлику мід золотився. На мя такой чекала постілка і столичок, а то якраз по сусідству з Гальшкою. Як ся зобачили з нею, то дуже ся втішили і зачали обійматися і цілуватися, аж нам сльози набігли.