Юрий Винничук: Житіє гаремноє

— Киньте на діл! — повелів євнух, і випустилисьмо з рук сорочки.

Стоялисьмо перед ним і диготіли (тремтіли) цілим тілом, а він роззирав нас наперід з лиця, а тогді зайшов за спину і дивився довго. Потім повелів нам зогнутися вперід і взятися руками за коліна. Думала-м, же вмру. Кров мі до голови прилила, як він роззирав нас іззаду.

— Чи єсте дівицями? — спитав.

Схвально му відповіли, але не йняв віри, а підступив ближче і тут-єм зачула, як єден з єго пальців ґвалтовне втискуєсь у місце, которого, як сам Бог відає, нігди ся не діткнула рука чоловіча. Страшний дрож схопив моє тіло від того єго починання. Що то за страхітлива година для моєї цноти! Палець втиснувся єще далій і ту юж скрикнула-м, одчувши біль. Сльози проступили на очах, і про свою недолю помислила-м гірко.

То саме євнух учинив і з Гальшкою, і вона також скрикнула, а скрики тії відізвалися втішним мруканєм євнуха.

По тім звелів нам випростатися і плеснув у долоні. До покою зайшло кілько невіст у шальварах таких хупавих (тендітних), же проз них мож було тіло голе зобачити. Подали нам тоненькі єдвабні (шовкові) накривальця, в которі ми загорнулися, та повели нас кудись довгими сінями, аж поки не попалисьмо до покою, же в нім клубочилася пара, а замість долівки була вода. Невісти без слів друлили (штовхнули) нас у воду. Вода була гаряча. Невісти шубовсьнули за нами і зачали нас мити.

Гаряча вода розпарила так, же-м зневоліла до краю і давала зі собою чинити, що ся їм багло.

Вимивши нас, вивели з води і витерли рушниками, а тогді дали таку саму уберю, якую і вони мали, а то була куценька сорочинка і ружовії шальвари з довгим очкуриком, як то в нас хлопи мають. На ноги дали плетені зі шкури розцяцьковані капці, же мали дзьоби задерті догори.

Юж-єм була така помучена, же не пам’ятаю, як нас допровадили до иньшого покою і поклали обох спати на низеньку постелю. На столикові побіч я єще уздріла тацю з виноградом, грушками й сливами такими завбільшки, як п’ясть, але сили не мала юж на вечерю і внет заснула-м.

Королівська мати була огрядною жінкою з пишними кшталтами, вона напівлежала на подушках, а убрання єї покою засліплювало пишнотою. Стеля мала химерні червоні, зелені, блакитні і золотисті відтінки, а була всіяна маленькими банями і нагадувала мені бджолині стільники. Стіни були викладені дивовижними мозаїчними плитками зі шкла; арки у вигляді серця граційно ся спирали на витесані з каменю тюрбани, а ті покоїлися на мармурових колонах. Над дверима і вікнами бігли кунштовні написи, у яких букви ся переплітали з квітами і листям, а посеред просторого покою бив водограй, струмені криштально чистої води ся піднімали до самої стелі і падали в круглий водозбір зі срібним дзвоном, розсипаючись на тисячі бризок.

Король, альбо султан, як єго ту називали, сів на канапу, і всі ся заметушили, забігали, бо це якраз і настала тота хвиля, кгди можна нам, рабиням, наблизитися до нього, пропонуючи єму почастунок. Одна подавала єму каву, друга набивала тютюном люльку, третя і четверта махали над єго головою паничевим пір’ям, а я підійшла з тацею, на котрій були дактилі. Султан глянув на мене і затримав свій погляд, може, іно на хвильку, може, іно на один змиг, але я відчула жар у грудях, і руки мої затремтіли, я ледь не впустила тацю, але султан, мовби збагнувши тоє, простягнув руки і взяв єї у мене. Я позадкувала, схиливши голову, і почула, як шепіт прокотився по залі, я розібрала іно кілька слів, але я ся здогадала, жи усі зауважили, як султан поглянув на мене.

— Як єї звати? — тихо запитав він, і того юж було досить, аби я стала «гезде» — «тою, жи впала в око».

Мати султана кивнула мені пальцем, я підійшла і поцілувала край канапи, на якій сидів володар. Він єще раз поглянув на мене, того разу уважніше, кивнув, і я знова позадкувала, схиливши голову.

Відтепер я буду жити в інших покоях і слугувати єму.

Рано розбудила нас музика, котора линула десь іздалини, і дівочий спів. Гальшка взяла тацю з овочами до постелі, й так ми поснідали. Щойно скінчили сніданє, як ся двері втворили, і появилися ті самі невісти, же вчора. Казали йти за ними. Завели нас знова до тої самої лазні. Ту юж чекав Мехмед Саїд. Звелів нам вклякнути на долівці, а ліктями на подушки спертися. Помислила-м, же знова тії обзорини настали, але як зачав мі щось запихати у друге соромне місце, то зойкнула-м зо страху.