Після Мустафи і його матері найбільшим суперником Роксоляни був близький приятель султана, великий візир-паша Ібрагім, який власне й подарував йому Роксоляну. Він був Сулеймановим шваґром, бо одружився на його сестрі Хітіджі. Завдяки цьому здобув високі чини й маєтності. Роксоляна заздрила його впливу на Сулеймана і вирішила його усунути. Задля цього вона розпускала різні плітки і ширила неправдиві вісті. Однієї ночі, коли паша Ібрагім ночував у палаці, глухонімі вартові задушили його під час сну. Невідомо, хто цей злочин спланував. Багато хто звинувачував Роксоляну, але вагомих доказів проти неї не знайдено.
У 1541 році згорів Старий Палац, увесь гарем переселився до палацу Топкапи. Завдяки цьому Роксоляна опинилася ближче до влади. За якийсь час Сулейман звірився Роксолянi, що задумує збудувати новий палац. Відокремлення гарему від резиденції володаря не сподобалося Роксоляні і вона запропонувала замість палацу побудувати мечеть, яка б носила ім’я султана. Її план сподобався. Йшов 1549 рік. Будову доручили архітекторові Сінану, творцеві Блакитної Мечеті. Збоку постав мавзолей володаря, в якому спочити повинна була також Роксоляна.
З тих пір вона почала відігравати щораз більшу роль в житті султана. Один з австрійських послів так оцінив її вплив на Сулеймана: «Єдиною річчю, яку закинути можна султанові Сулейману, те, що він перебуває під надто великим впливом своєї дружини». Але італійський літописець де Зара писав: «Султан так кохає дружину і так сильно їй довіряє, що навіть його невільники дивуються цьому і казали навіть, що Роксоляна заворожила султана і що вона чаклунка. Через те армія і мешканці палацу не терпіли її, не любили також її дітей, але що султан жив тільки з нею, то ніхто не наважувався висловити свою думку. Я сам був свідком того, що ніхто добре не говорив про Роксоляну й не любив її дітей. Значно більше любили першого сина Сулеймана і його матір».
Роксоляна 32 роки керувала Сулейманом. Зі збережених в Архіві Топкапи їхніх любовних листів і віршів самого Сулеймана виникає, що то було повне духовно-фізичне кохання з обох сторін. У одному з листів з угорської кампанії Сулейман пише без орнаментів: «Я тужу за тобою, Hurrem . У моїх снах є ти, тільки ти». Ще краще висловлював це у віршах. Те саме писала й вона своєму коханому: «Мій коханий володарю, Найдорожчий Пане, душе моя». Під час довгої експедиції до Іраку Сулейман зимував в Алеппо. Роксоляна запевняла його у своєму коханні і прив’язанні. Писала, що час спливає їй у смутку й тузі. «Тільки б Найвищий Бог дозволив мені побачити твоє найсвятіше обличчя».
Але Роксоляна не обмежувалася лише любовними компліментами, бо, коли султан перебував поза межами столиці, інформувала його про все, що відбувається у Стамбулі. Застерігала про те, що вісті з фронту запізнюються, а це недобре, бо тоді гору беруть чутки й плітки.
«Вона була справжньою імператрицею. Всі в Європі знали її владу», — переконує французький історик A. Рамбо.
Останні роки життя Роксоляна жертвувала на добродійну діяльність. Заснувала мечеть, ритуальний фонтан, безкоштовну їдальню, медресе і лікарню для жінок. Вона стала фундатором багатьох будівель не тільки в Стамбулі, але й в Анкарі, Мецці, Медіні, Єрусалимі, Адріанополі. Більшість з них збудував знаменитий архітектор Сінан. Для фінансування Роксоляниних добродіянь Сулейман віддавав у її розпорядження багаті фонди і майно.
Роксоляна була щирою мусульманкою, вона суворо дотримувалася мусульманських законів і щодня по п’ять разів молилася до Аллаха. Що не чинила це з примусу, можна зрозуміти з іншого прикладу. Дружиною султана Абдул Гаміда І була француженка Еймі Дюбук де Рівера, яка була ревною католичкою, мала свою каплицю в гаремі, ба навіть заснувала католицький монастир і ширила французьку культуру. Перед смертю висповідалася у католицького монаха.
А що ж Роксоляна? Вона не тільки будувала нові мечеті, але й перетворювала на них християнські храми. І саме ця підприємлива галичанка ввела податок для християнських прочан, які провідували Гріб Господній у Єрусалимі.
А. Крутьє стосунки Сулеймана з Роксоляною зобразила так: «Розмовляли між собою віршем, голос Роксоляни був як бринькання мечів і відголос гарматних куль на полі боротьби. Кануні знайшов у ній гідну для себе жінку. Не тільки вдовольняла його в ліжку, але й давала йому опору у справах державних. Також мали спільний смак в галузі мистецтва. Гарем вийшов з похмурих підземель і став центром прекрасних мистецтв» .
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу