Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Після Мустафи і його матері найбільшим суперником Роксоляни був близький приятель султана, великий візир-паша Ібрагім, який власне й подарував йому Роксоляну. Він був Сулеймановим шваґром, бо одружився на його сестрі Хітіджі. Завдяки цьому здобув високі чини й маєтності. Роксоляна заздрила його впливу на Сулеймана і вирішила його усунути. Задля цього вона розпускала різні плітки і ширила неправдиві вісті. Однієї ночі, коли паша Ібрагім ночував у палаці, глухонімі вартові задушили його під час сну. Невідомо, хто цей злочин спланував. Багато хто звинувачував Роксоляну, але вагомих доказів проти неї не знайдено.

У 1541 році згорів Старий Палац, увесь гарем переселився до палацу Топ­капи. Завдяки цьому Роксоляна опинилася ближче до влади. За якийсь час Сулейман звірився Роксолянi, що задумує збудувати новий палац. Відокремлення гарему від резиденції володаря не сподобалося Роксоляні і вона запропонувала замість палацу побудувати мечеть, яка б носила ім’я султана. Її план сподобався. Йшов 1549 рік. Будову доручили архітекторові Сінану, творцеві Блакитної Мечеті. Збоку постав мавзолей володаря, в якому спочити повинна була також Роксоляна.

З тих пір вона почала відігравати щораз більшу роль в житті султана. Один з австрійських послів так оцінив її вплив на Сулеймана: «Єдиною річчю, яку закинути можна султанові Сулейману, те, що він перебуває під надто великим впливом своєї дружини». Але італійський літописець де Зара писав: «Султан так кохає дружину і так сильно їй довіряє, що навіть його невільники дивуються цьому і казали навіть, що Роксоляна заворожила султана і що вона чаклунка. Через те армія і мешканці палацу не терпіли її, не любили також її дітей, але що султан жив тільки з нею, то ніхто не наважувався висловити свою думку. Я сам був свідком того, що ніхто добре не говорив про Роксоляну й не любив її дітей. Значно більше любили першого сина Сулеймана і його матір».

Роксоляна 32 роки керувала Сулейманом. Зі збережених в Архіві Топ­капи їхніх любовних листів і віршів самого Сулеймана виникає, що то було повне духовно-фізичне кохання з обох сторін. У одному з листів з угорської кампанії Сулейман пише без орнаментів: «Я тужу за тобою, Hurrem . У моїх снах є ти, тільки ти». Ще краще висловлював це у віршах. Те саме писала й вона своєму коханому: «Мій коханий володарю, Найдорожчий Пане, душе моя». Під час довгої експедиції до Іраку Сулейман зимував в Алеппо. Роксоляна запевняла його у своєму коханні і прив’язанні. Писала, що час спливає їй у смутку й тузі. «Тільки б Найвищий Бог дозволив мені побачити твоє найсвятіше обличчя».

Але Роксоляна не обмежувалася лише любовними компліментами, бо, коли султан перебував поза межами столиці, інформувала його про все, що відбувається у Стамбулі. Застерігала про те, що вісті з фронту запізнюються, а це недобре, бо тоді гору беруть чутки й плітки.

«Вона була справжньою імператрицею. Всі в Європі знали її владу», — переконує французький історик A. Рамбо.

Останні роки життя Роксоляна жертвувала на добродійну діяльність. Заснувала мечеть, ритуальний фонтан, безкоштовну їдальню, медресе і лікарню для жінок. Вона стала фундатором багатьох будівель не тільки в Стамбулі, але й в Анкарі, Мецці, Медіні, Єрусалимі, Адріанополі. Більшість з них збудував знаменитий архітектор Сінан. Для фінансування Роксоляниних добродіянь Сулейман віддавав у її розпорядження багаті фонди і майно.

Роксоляна була щирою мусульманкою, вона суворо дотримувалася мусульманських законів і щодня по п’ять разів молилася до Аллаха. Що не чинила це з примусу, можна зрозуміти з іншого прикладу. Дружиною султана Абдул Гаміда І була француженка Еймі Дюбук де Рівера, яка була ревною католичкою, мала свою каплицю в гаремі, ба навіть заснувала католицький монастир і ширила французьку культуру. Перед смертю висповідалася у католицького монаха.

А що ж Роксоляна? Вона не тільки будувала нові мечеті, але й перетворювала на них християнські храми. І саме ця підприємлива галичанка ввела податок для християнських прочан, які провідували Гріб Господній у Єрусалимі.

А. Крутьє стосунки Сулеймана з Роксоляною зобразила так: «Розмовляли між собою віршем, голос Роксоляни був як бринькання мечів і відголос гарматних куль на полі боротьби. Кануні знайшов у ній гідну для себе жінку. Не тільки вдовольняла його в ліжку, але й давала йому опору у справах державних. Також мали спільний смак в галузі мистецтва. Гарем вийшов з похмурих підземель і став центром прекрасних мистецтв» .