Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Авжеж, я писав про те, що жіночим символом для Франції є жінка-лицар Жанна Д’Арк, а для України — Роксоляна. Але у фразі Загребельного було дві неправди. «Газетка» душу Богові не віддала, а Роксоляну я не називав ані «султанською підложницею», ані «гаремним м’ясом».

Відомий правозахисник Леонід Плющ покепкував з П. Загребельного, зазначивши, що його «есе присвячено ідейним борінням автора в жахливі Брежнєвсько-Сусловські часи й захистові світлої пам’яті Роксолани... Якщо мова не про «Post-Поступ», то газетку не читав. Зате прочитав у цій, одній з кращих свого часу газет, Винничукове «Житіє гаремноє» (1996), яке пародіює не Роксолану, а «Роксоляну». Винничук дотепно розгортає сексуальні натяки роману Загребельного і вказує на те, про що всерйоз писали феміністичні критики: Роксолана Загребельного нічим особистісним не визначається. Типова одаліска, талановита й успішна гаремна курва й інтриганка».

Проблема в тому, що нісенітниць довкола Роксоляни доморощені популяризатори наплели безліч. Сам Загребельний у післямові до свого роману заперечив міф, що Роксоляна стримувала татарські набіги.

Прихильникам Роксоляни варто було б зазирнути до історії М. Грушевського, Д. Яворницького чи до «Львівського літопису» (ЛЛ) та «Острозького літописця» (ОЛ). Вони були б здивовані: напади татар і самих турків не припинялися усі роки, коли Роксоляна могла б на це впливати. А тепер за порядком по роках з посиланням на джерела. Всюди, де вказано том і сторінку, — історія М. Грушевського.

1521 р. — «П’ятитисячна ватага татарська напала на Київське Полісе» (т. VII, 30).

1523 р. — «Напад на Поділлє турків і білогородських татар. Їх ватага... попустошила Поділлє, пройшла в Галичину...» (т. VII, 30).

1524 р. — «Турки повторили свій похід, але з більшими силами» (т VII, 30). «Спалено Зіньків» (ОЛ). Того ж року «величезна орда татарська... впала на Волинь, відти в Галичину» (т. VII, 31).

1525 — «Турци Рогатин доставали» (ЛЛ).

1526 — «Новий великий татарський напад в 1526, а як пояснюють сучасники, був він продиктований султаном» (т. VII, 31). А взимку татари «повторили свій похід» (т. VII, 32).

1527 — «Взимку тривав татарський похід, аж поки «князь Константин у Ольшаниці татар побил» (ОЛ).

1528 — Цей рік «записався дрібним нападом татар на Поділлє» (т. VII, 32).

У цей час почалися в Криму «усобиці між потомками. Менглі-Герея... Отсі кримські усобиці були, мабуть, причиною деякого ослаблення татарського натиску в сих роках». Ось де причина, а не Роксоляна.

1530 — «Татари напали на литовську Україну» (т. VII, 33).

1532 — «Похід хана Сеадат-Герея: він приходив... на Черкаси, з яничарським військом» (т. VII, 93).

1534 — «Татари предмістя у Заславлю спалили... того же року татари були о святім Ілії» (ОЛ).

У 1530—1541 рр. — «Веде постійні переможні бої з татарами воєвода Претвич» (т. VII, 61 — 65, 95 — 99).

1541—1545 — «З записок Претвича бачимо, що татарські напади на Україну в 1541 — 1545 рр. ішли неустанно» (т. VII, 110). Всього таких нападів нараховано сім.

1547 — Татари «напали на польські володіння біля Він­ниці» (Яворницький, т. 2, 10).

1546 —1549 — «Претвич отримує ще ряд значних перемог» (т. VII, 61 — 65, 95 — 99 і далі).

1550 — «Браслав от татар взят» (ОЛ).

1551—1555 — дрібні татарсько-козацькі сутички.

1556 — «Козаки напали на Крим у відповідь за попередній татарський набіг» (т. VII, 120).

1557 — «Кримський хан облягає Хортицю» (т. VII, 120)

1558 — «Татари і турки напали на Хортицю» (Д. Яворницький, т. 2, С. 18).

«Взимі татаре були на Подолю» (ОЛ).

Але далі Грушевський пише, що наведений ним «катальог нападів і спустошень навіть для Західної України, без сумніву, неповний, і в дійсності вона терпіла їх ще більше» (VII, 33). Згадки про напади на Західну Україну повніші тому, що їх висвітлювала королівська адміністрація, а про напади на Центральну і Східну Україну ми мало що знаємо. Відомо лише, що потік невільників до Криму і Туреччини в 1520—1558 роках не переривався, а українці мусили жити в постійній тривозі.

Та не забуваймо ще одного. Я перечислив переважно татарські напади на Україну, але ж, якщо існувала домовленість султана Сулеймана про мир з Річчю Посполитою, то чому ж саме у ці роки українські воєводи Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Претвич та інші громлять татар на їхній території? Та й не тільки татар, але й турків! А успіхи Претвича такі значні (усього з 1530 по 1549 — 1570 рр. перемог над татарами!), що вся Річ Посполита його славила як героя.