Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Це перший в історії Нобелівського комітету Шведської академії наук випадок, коли на найпрестижнішу в світі літературну премію країна рекомендує іноземця, як уперше й те, що своя рідна держава цього кандидата не висуває і не підтримує. Та, зрештою, не є великим секретом, що офіційні установи України не мають особливого пієтету до особи і творчості Юрія Винничука, а на адресу його прозових, поетичних, публіцистичних творів, що не лише видаються в нас, а й мають дуже велику популярність, нерідко лунають закиди, часом просто відверті звинувачення і погрози з боку деяких наших ультраконсервативних і урапатріотичних організацій — за те, що нібито вони пропагують розпусту, а сам письменник є брехуном. Утім, офіційна влада і пропаганда ніколи не любила Юрія Винничука. Як і він їх.

Тим часом, «Житіє гаремноє» і «Діви ночі», інші повісті й оповідання львівського письменника добре відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами. Зокрема, ці два романи перекладені сімнадцятьма мовами і видані у три­дцяти дев’яти країнах світу. До речі, кандидатуру Юрія Винничука на здобуття премії Нобеля підтримали наукові та письменницькі організації аж з чотирьох континентів — Болівії, Непалу, Того і Нової Зеландії.

— Не збагну, що може не подобатися нормальній людині у творах Юрія Винничука, — дивується всесвітньо відомий поет, літературознавець і перекладач Нелч Нетурп, який народився у Занзибарі, а нині мешкає на батьківщині предків — у Данії і є кандидатом у члени виконкому

ЮНЕСКО. — Це справді талановита проза, яка відзначається глибиною проникнення у надра сутності, художнім осмисленням дійсності, образністю і новизною. Саме завдяки творам Винничука багато хто на планеті відкриває для себе Україну. Певен, що український письменник буде одним з найвірогідніших претендентів на отримання цьогорічної Нобелівської премії.

Звісно, таке визнання і публікації у всьому світі приносять нашому землякові не лише моральне задоволення, а й суттєву матеріальну втіху. Та, як справжній творець, Юрій Винничук не переймається цим, бо ж гроші, на його переконання, існують для того, щоб їх витрачати. На свої гонорари письменник заснував благодійний фонд імені Роксоляни, значні кошти він вклав у виробництво 52-серійного телевізійного художнього фільму «Життя у пеклі та в раю», який за мотивами роману «Житіє гаремноє» знімає телекомпанія «Міст» і про початок роботи над яким ми розповідали торік.

Як повідомив генеральний директор «Моста» Михайло Хвойницький (він же — головний режисер-постановник стрічки), позаду вже майже половина праці, відбулися зйомки в Рогатині, Стамбулі. Головну роль Роксоляни виконує досі нікому невідома львів’янка, яка перемогла у конкурсі претенденток (серед них були й відомі актриси). На думку авторів фільму, він відкриє в особі цієї чарівної талановитої дівчини яскраву «зірку» екрану.

А присудження Юрію Винничукові Нобелівської премії, безперечно, сприятиме й успіхові телефільму, і популяризації творчості письменника у світі».

Олесь Бузина: «Сумел же Юрий Винничук фактически подмять своими «Девами ночи», «Житием гаремным» и «Гульвисой» Львов и Галичину.

Кстати, это самый «непритворный» из нынешних украинских писателей, заштопавший к тому же больше всех дыр в дедовском кожухе нашей литературы. Первый эротический рассказ выдал он. Первую плутовскую повесть на криминальной подкладке — он же. Первый черный юмор по-украински тоже выстрогала его шкодливая рука» («Киевские ведомости», 07. 02. 1998).

Костянтин Родик: «Житіє гаремноє» — текст, що спричинився до публічного шкандалю. Якби тоді вже існувала Державна комісія з питань суспільної моралі — автора точно засудили б «за порнографію». Утім, як завжди у таких випадках, до самого твору мало хто заглядав. Інакше б палкі прокурори із подивом узріли, що ця еротична фантазія на тему Роксоляни значно цнотливіша за, скажімо, «Тисячу й одну ніч» (направду, не вважати ж за порнографію такий, скажімо, опис оргазму: «Скрик мі став упоперек горла і думала-м, же вмираю, же янголи підхопили й понесли у млаку сизу»?) .

Непорозуміння поширилося навіть на академічне літературознавство. Тамара Гундорова написала: У «Житії гаремному» Юрій Винничук репрезентує подвійний кітч, а саме — стилізований під бароковий еротичний кітч». Але ж кітч — річ серйозна; без усмішки й навіть посмішки (хоч може бути і смішним — як у Вєрки Сердючки, наприклад). Кітч — продукт невігластва (у чому Винничука аж ніяк не запідозриш) та наївної віри (чого у нього теж немає). «Житіє» ж — відверта пародія, стьоб, фейлетон. У книжці пані Гундорової зауважуємо посилання: «Кітч — іміджологія, твердить Мілан Кундера». Так оце воно і є: «Житіє гаремноє» — просто вигадлива PR-акція (що, до речі, підвищила професійне котирування нашого автора).