Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Шановна редакціє, дуже просимо Вас надрукувати наш відкритий лист Юрію Винничуку. Звертаємось до Вас тому, що «Молодь України» молодіжна газета, яка розповсюджується на Україну, і надіємось, що молодь, прочитавши наш лист, зробить відповідні висновки, і це сприятиме її правильному вихованню. Для підтвердження вище наведеного нами надсилаємо Вам один листок № 3 тижневика «Роst-Поступ». «Житіє гаремноє» друкується вже з № 12 за 1991 р. і продовжує друку­ватись.

А це нам дуже боляче.

З повагою до Вас — жінки з Нижанкович: ХОМА О. В., ЯРОСЛАВСЬКА М. І., МАЦАК Н. І., БОГАЧИК З. П., ГЛОЖИК С. С., ЯРОШЕВИЧ В. К., РОСОВСЬКА К. П., ДМИТЕРКО Н. А., ТИСОВСЬКА, САР’ЯШЕН К. М., ЧЕРВІНСЬКА, МАЛИШЕВСЬКА П., КАЧКОВСЬКА Є. І., ЦІЛІМИРСЬКА Т. М., КУЗЬМЯК Н. Я., ФОБЕРСЬКА Л. І.»

Лист цих чудових жіночок складався винятково з цитат, насмиканих з «Неопалимої купини» С. Плачинди, відомого міфотворця і фантазера. Незабаром під вікнами редакції заколосилися синьо-жовті прапори. «Союз Українок» та інші патріотичні організації влаштували мітинг-протест проти публікації «Житія». В патріотичних газетах мене обзивали «збоченцем». В редакцію йшли обурені листи.

«Шановна Редакціє, ми — старші люди, але є постійними читачами Вашої газети, бо вважаємо, що для демократичного розвитку обов’язково потрібна опозиція. Одначе ми Ваші секс-матеріали абсолютно не сприймаємо. То в такому віці нормально, і ми навіть не наважились би Вам робити зауваження. Але хочеться вірити, що ви дійсно українці, тож хіба можна так, паплюжити ім’я Роксоляни (Роксолянія — Україна)?

Якщо Ваш Винничук спеціаліст тільки в цій одній галузі і дуже хоче писати, то нехай би собі взяв за героїню Катерину Другу, там би йому не треба було брати матеріали зі своєї хворобливої уяви, а дійсно з історії... Нам же виховувати синів-патріотів, а не сексуальних маніяків.

Сім’я Ангелюків: Інженер-політв’язень,

викладач. Дубляни».

Врешті головний редактор зламався і припинив пуб­лікацію «Житія». Читачі на це відреагували дуже гостро:

«Шановний пане Юрку!

Дуже шкода, що ваш тижневик перестав друкувати щоденник Роксоляни. Ми з товаришками по роботі дуже тішилися кожного тижня, читаючи «Житіє... ». А тепер — нема. Наші доморощені львівські ханжі, очевидно, вдарили на сполох: аякже, жіноча цнотливість постраждає від зай­вих знань чужого сексуального досвіду. На Заході нікому не спадає на думку забороняти еротичні фільми по телебаченню чи книги цього жанру. А в нас вічно борються за нашу невинність!

Щодо мене особисто, то після щоденних клопотів, як нагодувати чоловіка, дитину і двох здоровенних собак, тішуся з будь-якої можливості трошки забутися читанням про чуже, таке далеке життя. Еротичних фільмів ми з чоловіком не маємо змоги дивитися: свого відео нема, телевізор польських і німецьких програм не тягне, так що лишилося «Житіє... ».

Ми — за продовження публікації щоденника. Хай заспокояться ті, хто ревно пильнує цноту: не те пильнуєте, панове!

Н. Будій, Львів».

«Юрко Винничук!

Дякуємо за Роксоляну. Ми читаємо з захоп­ленням, чекаємо кожен наступний номер і розчаровуємося, коли Вашої сторінки нема. Все нормально — твір розігріває душу, розбурхує. Ніякої вульгарщини в ньому ми не бачимо.

Працівники ЛОРТА, 21 підпис».

«Шановний пане Юрію!

Ми, ваші постійні читачі, просимо повідомити нас про долю «Житія... ». Де можна придбати книжку «Діви ночі» і чи буде окрема публікація «Житія...»?

З повагою Руслан, Андрій, Ігор, Костик, Юра, Сергій, Олег, Ростик, Вася, Роман. Слава Україні!»

«Головному магістру по граню.

Сиджу на купі борачєнки і пишу.

Мельдуюсь — Горішний Місько Міськович зі Станіславівщини.

Шо я хочу вам сказати, хлопці, — добре робите, що пишете про гранє. Я міркую так: файне гранє — файна держава. Ту мож розробити цілу концепцію. Приміром: гранє на західноукраїнських теренах. Недурно в нас колись співали:

Пробувала я на трісках і на околоті,

А тепер би-м я хотіла на колючім дроті».

«Дай Вам Боже здоров’я!

Дуже сумно, що припинилось друкування «Житія... », купувала кожний номер із великим задоволенням. Вже сорок років на носі, та читати «Житіє... » — велике задоволення. Хай ті «чисті» душі, хто хоче забороняти, за собою краще слідкують, що вищі чини компартійні у вже старечому віці витворяють із молодими у ресторанах, і взагалі, хай не показує нарід свою цнотливість, яка була і є природною. Я обома руками за публікацію, і дай Бог здоров’я пану Винничукові та пані Аліні, що дала такі рукописи. Благаю Вас чимскоріше друкувати продовження.