Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Із сторінок газети «Пост-поступ» дізнаємося, що ця сама Аліна утримувала будинок розпусти ім. Роксоляни, що викликало справедливе обурення жінок з Нижанковичів Львівської області («Молодь України», 11 березня 1992 р.).

Бажано вислухати думку ректорату нашого Івано-Франківського педінституту, в стінах якого навчався Ю. Винничук, викладачів інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, педагогів наших шкіл і училищ, журналістів, провідників «Пласту», духовенства, батьків «про художню вартість «творіння» трьох Юріїв (тут йдеться також про Іздрика. — Ю. В.). Цікаво теж почути слово наших студентів, учнів-підлітків про враження від повісті «Ги-ги-ги!», яка виплеснула на сторінки нашої молодіжки.

Патологічна фантазія Винничука створила огидну плюгавщину, в якій старанно зібрано всі людські пороки».

Найрезонанснішим був лист, опублікований у газеті «Молодь України» 11 березня 1992 р. Газета на ту пору мала мільйон читачів. Публікація цього листа дуже нам помогла — наклад почав відчутно рости.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ СПЕЦКОРУ ГАЗЕТИ «POST-ПОСТУП» ЮРІЮ ВИННИЧУКУ

«За «плюндровані наші села, за сльози України, за втрачене щастя моє і всіх дівчат-полонянок, за смерть батька і матері... Мститиму і далі. Скільки зможу. До останнього подиху». (С. Плачинда, Ю. Колісниченко — «Роксоляна»).

«Пане Винничук, прочитавши в газеті «Post-Поступ» в рубриці «Школа кохання» Вашу публікацію «Житіє гаремноє», ми були до болю вражені цим блюзнірством. Ще Ви називаєте п. Аліну «щирим українським патріотом» з «її зразковою школою українського кохання імені Роксоляни»...

ГАНЬБА!!! Ми взагалі сумніваємось, чи п. Аліна є українкою? Тому що не може українка, яка є «щирим українським патріотом», використати чесне ім’я славетної дочки України для реклами дому розпусти. Чому не вказано, де оригінал, написаний рукою Насті Лісовської, та й чи взагалі був такий рукопис? Чому п. Аліна дівчат-невільниць прирівняла до сучасних професійних повій?! Хто дав їй таке право!? (Якщо Аліна не витвір самого Винничука?) А тепер про Роксоляну.

Наші діти виховувались на високопатріотичних творах наших письменників, серед яких і «Неопалима купина» С. Плачинди та Ю. Колісниченка, де правдиво, воістину святою, славетною українською патріоткою зображена Настя Лісовська. Кожне речення в повісті говорить про великий розум жінки-дипломата, жінки-патріота свого народу.

«Вона знала, що в султанському дворі, в порту, серед сторожі, яничар, на галерах дуже багато Ібрагімових вивідувачів. Великий візир хоче викрити тих, хто влаштовує втечі невільникам на галерах».

...«А Роксоляна знала більше»...

«У морі галера поверне на Очаків, увійде в гирло Дніпра і вгору по Дніпру, аж до кам’яного гнізда запорожців — Хортиці».

Так Настя Лісовська вела дипломатичні прийоми іноземних посланців: «до золотої альтанки запросила іспанських посланців і півгодини розмовляла з ними латинського мовою. А через три дні за її намовою відбувся перший дипломатичний прийом у султана».

«Так завдяки Насті Лісовській зачалася перша сторінка в історії турецької дипломатії...» «За тиждень посланцями венеціанських дожів на срібній таці до ніг Роксоляни було покладено символічну золоту корону володарки і рятівниці Європи...» «Сьогодні Настя приймає угорських посланців...»

Отже, наша історія говорить про Настю Лісовську, що, будучи дружиною турецького султана Сулеймана, керувала Туреччиною 41 рік і «41 рік наймогутніша в світі держава не чинила нападу на Україну, більше того, ще й стримувала татар. Це врятувало козацьку державу від загибелі».

Настя Лісовська — Роксоляна до самої смерті залишалась вірною дочкою свого народу, неньки-України. «Так, Роксоляна зробила більше, ніж усі гетьмани України і наймогутніші армії Європи. Вона остаточно і назавжди підірвала могутність Порти».

Помираючи, Настя Лісовська сказала: «Можу спокійно помирати. Моя Україна житиме. Житиме вічно! Житиме й боротиметься!»

Отже, завдяки таким історичним творам українських письменників Україна за 70 років тоталітарної комуністичної системи не загинула, а відродилась як самостійна держава — Україна.

Тепер звертаємось до головного редактора газети «Post-Поступ» пана Кривенка: яке виховання одержать наші внуки, читаючи такі публікації? Просимо припинити друкувати продовження такого брудного пасквілю Юрія Винничука. На таких публікаціях наша молодь виростатиме не чистою душею і тілом — патріотами своєї неньки-України, а людьми, які впали на дно, — спекулянтами, наркоманами, повіями. А «щирій українській патріотці» Аліні радимо перейменувати її «зразкову школу українського кохання» з імені «Роксоляна» на імені «Аліна».