Юрий Винничук - Житіє гаремноє

А в іншому творі — « Chubanname » («Книга прекрасних») він пише: «Прекрасні божества Лехістану є поразкою світу, неспокоєм багатьох, нещастям часу, коли стріли очей здатні прошивати нутрощі, меч в руці ні нащо непридатний; їхнє кам’яне серце м’якне для людей, а тому не ображайся на таку красу, яка викрадає серце».

В енциклопедії « Larosse du XX siècle » у статті « Raxelane » читаємо, що приказка « Nez à ля Raxelane » («ніс а-ля Роксоляна») означає « nez retroussé » («задертий ніс»).

Портрети Роксоляни дуже відрізняються між собою, і їхня автентичність не певна. Сучасники писали, що вона не була вродлива, а скорше мила й приваблива, називали її жінкою великого духу, а також хитрою і спритною. Ймовірно була білявкою, що було рідкістю в тодішніх гаремах. Недарма її приписували здатність до чарів.

Сучасна письменниця Алев Літл Крутьє ( A. L. Croutier. Harem — Peçeli Dünya, Istanbul, 1990) бачить її такою: «У неї класичні риси обличчя і блискотливе червоне волосся. У її очах видно глибину й інтелігентність. Роксоляна, будучи надзвичайним стратегом і політичною артисткою, як шаховий майстер розігрувала всілякі комбінації».

Польський історик Єжи Лонтка наводить опис англійського дипломата сера Джорджа Янґа, який залишив важливе співвідношення з 1530 року: «Цього тижня в місті відбулася надзвичайна подія, що не зустрічалася в дотеперішній історії султанів. Великий султан Сулейман вибрав для себе як імператрицю молоду русинку на ім’я Роксоляна і влаштував велике прий­няття. Весілля відбулося в палаці Топкапи і затьмарило всі дотеперішні шлюбні забави. Надіслані подарунки було представлено людові. На прикрашених і освітлених уночі головних вулицях міста тривали бенкети і забави. Прикрашено бантами також будівлі і уможливлено людові прилучання до шлюбної забави. На трибунах, побудованих на майдані старого іподрому, з’явилися, одягнені в позолочені вбрання, султанкa Роксоляна і інші палацові особи. Роксоляна разом з цілим гаремом стежила турнір, в якому брали участь християнські і мусульманські лицарі. Оглядали покази циркачів і фокусників, а також покази диких тварин. Продефілювали такі великі жирафи, що здавалося, що їх шиї сягнуть неба.

Та цим не завершилося. Сулейман, щоб довести Роксолянi своє прив’язання до неї, звільнив решту невільниць, а найгарніших видав заміж за пашів.

Цікаво, що на ту пору, коли відбулося це весілля у 1530 р., Роксоляна була вже матір’ю трьох наступників трону і однієї султанки. Пізніше вона народила ще двох синів. Згідно з правом, яке встановив Мехмет Завойовник, після смерті Сулеймана його наступник був зобов’язаний ліквідувати решту братів, щоб не спало їм на думку захопити трон. Наступником Сулеймана вважався його найстарший син, Мустафа, а це означало смерть для синів Роксоляни.

У цій ситуації кожна мати боролася б за життя своїх дітей. Якщо не всіх, то принаймні одного. З приводу цього збереглися записки венеційського посла П’єтро Браґадіно, який описав сварку між двома султанками — Роксоляною і Ґюльбахар (Весняна Троянда), матір’ю Мустафи, яка з ревнощів вчепилася Роксоляні у волосся і подряпала їй обличчя. Такі сцени в кожному гаремі відбувалися часто і не викликали якихось особливих рішень. Роксоляна повела себе нетипово — вона зачинилася у своїх апартаментах і не допускала султана, пояснюючи тим, що її обличчя спотворене. Жодні умовляння на неї не подіяли, ба навіть зажадала, щоб Сулейман зробив її єдиною дружиною і поділився владою.

Така сцена могла завершитися для неї доволі трагічно. Адже одну непокірну невільницю Ґульфем вже були задушили за наказом Сулеймана. Сталося це, щоправда, вже після смерті Роксоляни. Цього разу Сулейман, аби задобрити свою кохану, призначив Мустафу губернатором Маніси, видаливши його зі столиці. Згідно з палацовим приписом, вирушила туди і його мати.