Милан Кундера - Жарт

Тим часом «їзда» зупинилася біля якоїсь хати, і два вершники заходилися приборкувати своїх коней, які чомусь заметушилися. Вони кричали, обвинувачуючи один одного у невмінні правити конем, і вигуки «Йолоп!» та «Дурень!» досить кумедно звучали на ритуальному тлі свята. «Ото якби коні наполохалися та чкурнули куди очі бачать!» — пирхнула панна Брожова. Земанек теж засміявся, та вершники незабаром заспокоїли коней, і їхнє «Гей! Гей!» знову зазвучало на сільських вулицях.

Помалу плентаючись за тим галасливим гуртом попід дворами, де в горідчиках буяло квіття, я марно шукав більш чи менш пристойного приводу, щоб попрощатися із Земанеком; поки що я мусив покірно йти поруч із ним і його супутницею, обмінюючись фразами: отак я дізнався, що в Братиславі, де вони були ще сьогодні удосвіта, теж така гарна погода, яка і тут; що приїхали вони Земанековим автомобілем і мусили поміняти свічі, щойно виїхавши з Братислави; потім я дізнався ще й про те, що вона його студентка. Від Гелени я знав, що він викладав марксизм-ленінізм в університеті, проте запитав, чого ж він навчає студентів. Він сказав, що філософії (те, що він так назвав свій предмет, мені видалося значущим; чотири чи п’ять років тому він сказав би, що викладає марксизм , та віднедавна пошана до цієї дисципліни настільки упала, надто ж поміж молоддю, що Земанек, головною турботою якого було, щоб ним весь час захоплювалися, вирішив соромливо замаскувати марксизм загальнішим терміном). Я вдав, ніби здивувався, сказавши, що, наскільки мені пам’ятається, він вивчав біологію; моє зауваження натякало на дилетантизм університетських викладачів марксизму, яким надавали вчені ступені не завдяки їхнім науковим заслугам, а за те, що вони були вмілими пропагандистами. Панна Брожова відразу ж устряла, заявивши, що у викладачів марксизму в голові політична брошура замість мізків, а Павел, мовляв, не такий. Земанекові ті слова були як мед; він мляво запротестував, показавши у такий спосіб, який він скромний, і змусивши дівчину до нової хвали. Отак я дізнався, що її друг для студентів найпопулярніший поміж викладачами, причому з тих самих причин, за які його не люблять у дирекції: він завжди каже те, що думає, він сміливий і завжди стоїть горою за студентів. Земанек і далі неохоче протестував, і його супутниця розповіла мені про різні конфлікти, в яких він був мішенню останніми роками: його хотіли навіть зняти з посади, бо, незважаючи на запліснявілі програми, він навіть знайомив студентів з усіма течіями в новітній філософії (його обвинувачували в тому, що він хоче тихцем протягнути «ворожу ідеологію»), він буцім порятував одного студента, якого хотіли витурити з навчання за якусь хлоп’ячу витівку (сварку з поліціянтом), хоч ректор (Земанеків ворог) назвав її політичним злочином; після того випадку студенти організували таємне голосування, що мало на меті визначити найпопулярнішого викладача, і ним виявився Земанек. Проти цієї рясної похвали Земанек не протестував, і я сказав панні Брожовій (з прихованою, але, на жаль, насилу зрозумілою іронією), що цілком її розумію, адже, наскільки мені пам’ятається, за часів мого навчання її теперішній викладач теж був дуже популярний. На що вона палко підказала: тут немає чого дивуватися, у Павла ораторський талант, якому немає рівних, і в дискусіях він не одного опонента поклав на лопатки! «Авжеж, це таки правда, — усміхнувшись, погодився Земанек, — та якщо я можу покласти когось на лопатки в дискусії, то у них доста способів, щоб розгромити мене набагато ефективніше!»

Із тієї зарозумілої фрази я впізнав давнього Земанека, та зміст її жахнув мене: видавалося, він геть відмовився від своєї давнішої позиції, і якби я опинився в його теперішньому оточенні, то хоч-не-хоч мусив би бути на його боці. А це лякало, я не готовий був до цього, тим паче, що нічого дивного не було в цій рішучій зміні політичних уподобань, навпаки, чимало людей зазнало її, та й саме суспільство зазнавало її помалу. Проте від Земанека я цього не чекав; у моїй пам’яті він назавжди закам’янів таким, яким я бачив його останнього разу, і тепер я ніяк не визнавав за ним права бути таким, яким я його не знав.

Дехто заявляє про свою любов до всього людства, інші цілком справедливо заперечують, кажучи, що любити можна когось певного, тобто індивіда; я згоден із цим і додам, що можна застосувати це як до любові, так і до ненависті. Людина — істота, що прагне рівноваги у всьому, тож намагається врівноважити тягар того зла, яке їй укоїли, тягарем ненависті. Та спробуйте зосередити ненависть на суто абстрактних явищах, на несправедливості, фанатизмі, варварстві, або ж, якщо ви вважаєте ненависною самісіньку людину як явище, спробуйте ненавидіти людство! Така ненависть має надто вже нелюдський характер, тож людина, щоб полегшити свій гнів (адже їй відомо, що сила його обмежена), урешті скеровує його на окрему особистість.