Андрій Новік - Останній спадок

«Чудово! Вдруге за останні кілька днів…»

Італієць мигцем глянув через плече на незнайомців — один із них зустрівся з ним поглядом.

«Прокляття…»

Перекинувшись кількома словами, чоловіки розійшлися врізнобіч, а один подався за Вінченцо до туалету. Італієць швидко проминув двері, умивальники й, метнувшись до віддаленої кабінки, заскочив на унітаз і причинив за собою двері, клацнувши замком. Повітря мало б бути чистішим і вільготнішим, як у залі, але, глянувши донизу, італієць пожалкував, що обрав саме цю кабінку. Туалетний папір тут було розкидано на підлозі, а унітаз не змито й закаляно чиїмось до неможливості сморідним лайном. Верхньої кришки унітаза не було, тож Вінченцо хоч-не-хоч мусив балансувати, аби не влізти з ногами в «коричневе золото». Спина під наплічником змокріла й горіла нестерпним жаром. Руки спітніли так, що, навіть двічі витерши їх об штани, чоловік не зміг позбутися неприємних відчуттів.

Здалеку почулися повільні впевнені кроки. Один, два, три…

— Vincenzo Allegro ? — голос наче грався з туалетною луною, відбиваючись від стін американським акцентом. — Abbiamo bisogno di parlare. Esca … [74] Вінченцо Аллеґро? Нам треба поговорити. Виходьте… ( італ. )

Італієць трохи підвівся, проте з місця не зрушив. Від незручного сидіння на обідку унітаза нога затерпла так, що ще трохи — і Вінченцо впав би з нього, тим самим виказавши себе.

— Вінченцо Алле…

Зненацька пролунало:

— Excuse me! One more minute, and my snake will break out… [75] Вибачте! Ще хвилина, і мій змій вибухне… ( англ. )

Вінченцо чув, як до туалету влетів якийсь чоловік, із розбігу наштовхнувся на агента та притьмом зник у сусідній кабінці. Скориставшись нагодою, італієць вискочив зі свого сховку й накинувся на американця, учепившись обома руками йому в горло. Турист вочевидь не чув звуків сутички: з кабінки долинали якісь химерні вигуки та зойки. Тим часом агент кулаками згори вгатив Вінченцо по ліктях і, послабивши його хватку, різко викинув ногу вперед і поцілив італійцеві в живіт. Потім настрибнув на зігнутого від болю Вінченцо згори й заходився бити коліном у голову. Рефлекторно викинувши руки, італієць відштовхнув агента з такою силою, що він гримнувся спиною об умивальники. Ті тріснули й невеликими шматками посипалися на підлогу. Зойки з кабінки туриста відразу стихли.

— Hello …

Агент відволікся, і Вінченцо зацідив кулаком йому просто в нижню щелепу. Почувся приглушений хруст — чоловік у костюмі, що лантухом посунув униз, ударився тім’ям об керамічний умивальник і відразу зомлів. Італієць підхопив його попід руки й поволік до обдристаної кабіни, у якій щойно відсиджувався. Обернув зм’якле тіло спиною до себе й упихнув обличчям углиб унітаза. Він притискав агента обличчям до лайна доти, доки той не почав судомно захлинатися. На мить здалося, що чоловік оклигає та намагатиметься боронитися, проте за кілька миттєвостей усе скінчилося.

Вінченцо швидко вийшов із туалету й роззирнувся довкола. Кров струменіла в жилах неймовірно швидко, а руки безупинно тремтіли. Тремтіння приносило задоволення. Як і кожен завданий агентові удар, що дарував новий мікрооргазм.

Вінченцо Аллеґро — а цього разу П’єтро Ґраціані — підійшов до пункту огляду з квитком у руці. Синці мали проявитися вже опісля посадки на літак, зараз же лице більше скидалося на червону повітряну кульку. Охоронці скоса глипнули на італійця, одначе жоден не промовив і слова.

Він кивком подякував кожному, ухопив наплічник із кошика, де той проходив рентгенівську перевірку, та почвалав до ґейтів.

— Мене знову можуть викликати на допит.

— Ти про що? — Я вдавав, наче не розумію, про що йдеться.

— Поліція. — Ірина махнула головою в бік вхідних дверей, що в коридорі за стіною.

Я помовчав із хвилину, ніби обмірковуючи її слова, а потім кивнув на знак згоди.

— Або взагалі отримають — хтозна-як — ордер на обшук квартири. Незабаром… коли схаменуться, ніде тебе не знайшовши.

— Знаю. — Я кивав і погоджувався, подумки заглядаючи в пошуках сина до кожного будинку десь за сотні кілометрів звідси.

— Ти зрозумій мене правильно, Даліборе. — Ірина ретельно добирала слова. — Я не хочу тебе виганяти, але коли вони з’являться, краще, аби тебе тут не було. Для тебе ж краще.

Я копирсався виделкою у своєму сніданку, перекидаючи шматочки омлету та витаючи думками десь поза межами реальності. Колись вважав, що прострація, стан відсторонення, чи — краще сказати — повного занурення свідомості в подію, є найкращим способом осяяння. Осяяння в значенні просвітлення думками та знаходження розв’язання глобальної духовної проблеми. Зараз же зрозумів, що будь-що здатне вивести з рівноваги та майже абсолютно нічого впорядкувати.