Андрій Новік - Останній спадок

Серце несамовито погнало кров по венах. Злість, відчай, нерозуміння та несподівана радість згорнулись у тугий клубок, що застряг у горлі. На екрані постала перемотана бинтами та заліплена пластирами Олівія, яка лежала під крапельницею. Попри те, що обличчя та голос навмисно до невпізнання спотворили, я знав, що то вона. Олівія жива!

— Ми вже їхали назад до Львова, — я занімів, почувши тихі й ніби якісь аж скрипучі слова подруги, — коли Далібор наче з’їхав із глузду й узявся бити Марка, вивертаючи кермо в різні боки. Потім він витяг зброю та почав нам погрожувати.

— Що?.. — Я не йняв віри почутому.

— Усе сталося надто швидко, аби ми змогли зреагувати. Нас підкинуло, занесло в кювет і перевернуло декілька разів. Далі я нічого не пам’ятаю.

— Навіщо ви їхали до Ілева? — притишений голос журналістки ледь-ледь, проте все ж можна було вловити.

— Далібор казав, що це якось пов’язано з убивством його студента.

Тепер показували університет і відзняті в аудиторії відеофайли.

— Було також виявлено причетність Далібора Кравця до, як спочатку вважали, самогубства студента Максима Підгірського. Студент зайшов до лекційної аудиторії, де вів заняття Далібор Кравець, і без слів вистрілив собі в обличчя.

Слово знову взяв тлустий начальник поліції:

— Після медекспертизи тіла загиблого Максима Підгірського можемо впевнено стверджувати, що хлопець перебував під дією алкалоїда псилоцибін , що в разі використання високої дози — близько 12 мг і більше — може спричинити сп’яніння, відсторонення від зовнішнього світу та глибокі галюцинації. Отже, слід пояснювати самогубство неспроможністю тверезо мислити, а у відкритому кримінальному провадженні про умисне вбивство головним підозрюваним вважати колишнього викладача університету імені Івана Франка Далібора Кравця, який останнім бачив Максима Підгірського живим. Окрім того, за свідченнями жінки, що була з паном Кравцем у постраждалому в Ілеві автомобілі, є підстави висловити йому підозру в умисній причетності до масових убивств. Водія авто досі не знайдено й оголошено в розшук. Він може бути вкрай небезпечним і психічно нестабільним. Наразі триває розслідування. Щодо двох інцидентів відкрито кримінальні провадження згідно зі статтею 115 Кримінального кодексу України за частиною першою — «умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині» — та частиною другою, пункт перший — «умисне протиправне заподіяння смерті двом і більше людям».

— За кілька годин опісля зі школи зник син Далібора Кравця Лука. Є припущення, що йому загрожує смертельна небезпека. На екрані ви можете бачити фото підозрюваних і зниклого дев’ятирічного хлопчика. — Я дивився на самого себе, усміхненого й життєрадісного, та на Луку праворуч. Посередині розмістили фото похмурого Марка. — У тому разі, якщо ви побачите когось із них, просимо негайно зателефонувати до поліції за номером «102» або зв’язатися за телефоном гарячої лінії.

Відео обірвалось. Як і моє серцебиття. Тієї миті я усвідомив, як глобально було знищено мою реальність.

Чому Олівія таке говорила? Чому брехала? Навіщо їй підставляти мене? І що означав наркотичний стан Максима від псилоцибіну? Чому капітан Кострубчук не повідомив поліцію про те, що витяг мене з того авто й кинув десь посеред Рясного? Хто, блядь, убив усіх тих людей?!

— Чому в новинах не розповіли про?.. — Я хотів сказати про чорний джип, але урвав на півслові, згадавши слова Олівії. Її свідчення просто нівелювали ймовірність будь-якої іншої версії аварії нашого автомобіля.

Не знаходячи слів підтримки, Іра мовчки спостерігала за тим, як я поволі скочуюсь у безтямне божевілля. Невидющими очима я тупився в нікуди: як уникнути таких звинувачень? Думки наскакували одна на одну, б’ючись у конвульсіях марних спроб знайти вихід. Я поволі втрачав здатність не тільки мислити, а й відчувати.

Я уявляв мертвого, з пошматованими кулями грудьми Луку. Це через мене. Це я знищив сина. Я його вбив. Власноруч. Кожен крок до розкриття тієї клятої загадки поволі вбивав мого сина. Мене знудило, і я кулею вилетів із кімнати.

20:43. Жінка мовчки дивилася то на мене, то в комп’ютер. Зараз я найменше бажав розводити пустопорожні балачки, радше воліючи розмовляти сам із собою.

Три години тому у двері постукали й, зазирнувши у вічко, Ірина притьмом схопила сумочку, взулась і стала на порозі квартири. Двоє поліцейських прийшли перевірити, чи не переховує вона підозрюваного. Жінка невимушено всміхнулась їм і запевнила, що залюбки відповість на будь-які запитання, якщо панове супроводять її до магазину, бо вона, власне, саме туди й збирається. За півгодини Ірина повернулася. Нічого випитати поліціянтам не вдалося. Утім, вони й не дуже старалися виконувати дурнувате доручення начальства перевірити всіх знайомих підозрюваного.