Андрій Новік - Останній спадок

З фото, зробленого років зо три тому, до мене всміхалося миле жіноче обличчя в хмарці хвилястого волосся. Ліворуч від жінки стримів на голову вищий чоловік із вугільно-чорним немитим волоссям. Легка щетина вкривала його обличчя сірим попелом.

— Жора.

— Таке собі ім’я.

— Як і сам він, — пирснула Ірина та підступила ближче, тепер ледь торкаючись грудьми моєї спини. — Приїхав із Росії до Львова в «Політехніці» навчатися. Там і познайомилися.

— Чому аж сюди?

— Не знаю, — здавалося, що вона і сумувала, і водночас злостилася від тих спогадів. — Розумієш, Даліборе, досі не знаю. Хоч ми й зустрічалися з ним два роки, я майже нічого про нього не знаю. А згодом він просто зник. Наївна дурепа, хіба ні?

— Зовсім ні. — Увесь цей час ми розмовляли, дивлячись на фото, немов уникаючи зорового контакту. — Він дурень, якщо покинув тебе.

Я тицьнув пальцем на безтурботне обличчя жінки праворуч.

— А це хто?

— Це якраз та, з ким Жора зник.

Вона знову замовкла. Здавалося, наче жінка ховала за тим мовчанням зневіру.

— Співчуваю…

— Ні-ні, — швидко перебила Ірина, — усе гаразд.

— Але чому ти зберігаєш це фото? Чому не викинеш?

— Я маю його за своєрідне нагадування.

— Нагадування про що?

— Що не все так чудово в цьому світі. Я народилася, на жаль, невиправною оптимісткою. Щодня підсвідомо вишукую щось хороше, навіть у багнюці.

— І як? Удається?

— Судячи з наявності фото, так. Хоча… — Ірина затнулася. Вона вагалася, чи говорити далі, чи змовчати.

— Що?

Ірина несміливо почала:

— Самогубство того… Максима… — хвильку повагалась, але після мого стверджувального кивка продовжила. — Через самогубство Максима я немовби замкнулася в собі. Даліборе, я проревіла два дні. І досі не можу стримувати емоцій. Бідний хлопець… Уявити не можу, що відчувають його батьки.

Вона дрібно тремтіла. Я не міг ні обійняти її, ні заспокоїти: заціпеніння та безсилля виявилися сильнішими. Схаменувшись, Ірина відступила від мене на крок і зазирнула в очі. Страх протверезив її.

— Ти мусиш дещо побачити.

Ми підійшли до журнального столика, що стояв навпроти ліжка.

Ірина ввімкнула сірий ноутбук Acer, і за секунду з нього полилися звуки вітання Windows .

— Секунду. — Ірина швидко ввела в браузері пошук сайту «24 канал». — Ось.

Знайшовши потрібний відеоролик, вона клацнула по ньому, виводячи на повний екран. Це був уривок ранкових новин. Перед очима замиготіли кадри із зображенням якогось сільця, низеньких будинків і прикритих білими простирадлами тіл на землі. Кадри змінювалися так швидко, що я не встигав осягнути того, що бачу перед собою.

— Тридцять чотири особи загинули внаслідок стрілянини в невеликому селищі Ілів, що неподалік від Львова, — почав коментувати зображення чоловічий голос за кадром. — Уранці 11 вересня до поліції надійшло повідомлення про постріли біля сіл Стільсько, Дуброва й Ілів. Свідки стверджують, що в село в’їхав синій автомобіль, а за годину по тому почулися постріли.

— Зранку я проїжджав на ровері дорогою до Дуброви, — під зображенням підстаркуватого чоловіка з обведеними зморшками очима та чорними цятками на щоках стояв напис «Михайло, свідок», — і побачив перевернуту машину. Лежала догори ногами. Я підбіг подивитися, чи хто є живий, а побачив усередині непритомних чоловіка й жінку. Я не знав, що робити: заслабий, аби витягнути їх. Машину-то потовкло добре так.

— На виклик свідка прибула оперативна група Головного управління поліції Львівської області, — продовжував голос за кадром. — Оглянувши двох загиблих, — чоловіка та жінку, тіла яких знайшли посеред дороги, — поліцейські попрямували до Ілева. Там перед ними відкрилася жахлива картина: повсюди, у хатах і на подвір’ях, нерухомо лежали місцеві мешканці. За словами оперативників, наразі можна стверджувати, що йдеться про тіла: ніхто зі знайдених не вижив.

— Після проведення огляду місця події було встановлено, що смерть мешканців села Ілів, Львівська область, має насильницький характер і спричинена пострілами з вогнепальної зброї чи ударами тупими й гострими предметами. — Очі тлустого вусатого чоловіка, що говорив на камеру, тупо бігали з боку в бік, вичитуючи рядки заздалегідь підготовленого тексту. Унизу стояв напис «Лимаренко Сергій Олегович, начальник слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області». — Імена жертв встановлюють, їх буде оголошено згодом. На місці вбивств знайдено пошкоджений автомобіль із пораненою жінкою. — Кадри змінювалися, показуючи глядачеві понівечений синій Chevrolet , виламані дверцята та порожній салон. — Жінку доправлено до місцевої лікарні у вкрай важкому стані. Задля безпеки особу жертви та лікарню, де вона перебуває, оголошено не буде.