Андрій Новік - Останній спадок

Ярослав не розгнівався й навіть не образився на слова Мелані.

— Ти оперуєш поняттям богів, а не Бога. Мелані, ми віримо в такого самого Бога, як і інші, просто називаємо Його різними іменами, розділяємо та надаємо різні функції. Бог один, і Він у серці, а не в голові. Хтось осягає це раніше, хтось пізніше, але сенс у тому, що без Його існування немає нас. Хтось скаже, що віра — лише людська потреба, і в чомусь матиме рацію. Проте найважливіше, що ніщо не з’являється безпричинно, просто так.

— Тоді для чого боротися з християнством, якщо байдуже, як називати Бога?

— Тому, що християнство — це комплексне утворення, що панує над світом. Його метою вже давно перестала бути віра в істинного Творця. Політика, фінанси, інтриги та влада стали його чотирма китами. Глянь на Московський патріархат із його корупцією та непорушною залежністю від зовнішньої політики. Він не надихає людей, а виставляє прайс. «Родове відродження» прагне донести справжнє ім’я Бога — любов, не прив’язану до матеріальних цінностей.

— За допомогою насильства?

— Усе насаджується насильством. Згадай Біблію.

— Я ж бачу, що ти сам сумніваєшся в цьому.

Мелані вчулися сум’яття та невпевненість в останніх словах Ярослава. Може, спробувати навернути заблуду до світлого боку, на якому, як вона вважала, перебувала сама?

Жінка на мить згадала Сенді, свою кучеряву донечку. Хай яким би жорстоким не був світ, Мелані не хотіла, аби її дитина зростала в такому ницому моральному середовищі.

— І ти справді віриш в існування того дурнуватого меча, навколо якого зчинили такий галас?

— Чи вірю я? — Вуха ледь помітно тремтіли від судомних рухів обличчям. Мелані здалося, що чоловік ставив це запитання собі не вперше, і відповідь він радше собі нав’язував, аніж мав за самостійний, продуманий вибір. — Так. Чи впевнений у його існуванні? Ні. Але якщо існує Бог, то чому не може існувати його творіння? Меч Арея — таке саме дітище, як і ми — люди.

— От тільки наділене фантастичними можливостями, — скептично зауважила жінка.

— Не більшими за ті, які мають люди чи тварини, рослини чи Сонце . Хіба те, що просте дерево виробляє кисень, не є фантастичною можливістю? Адже без нього все живе загинуло б. А люди… Наука — найфантастичніше їхнє творіння, яке пояснює весь світ, але не саму себе. Чому ж меч, можливості якого допомогли Аттилі підкорити Європу чи Стільську стати одним із найрозвинутіших мегаполісів Європи, є предметом такого скепсису? Так, може, Чаркес не має надприродних можливостей, і сила, завдяки якій творили ті дива, була лише вірою, проте я не назвав би її менш фантастичною за вищезгадані.

— Одним із найрозвинутіших мегаполісів Європи? Ти це про що?

— Свого часу Стільсько було одним із найбільших міст Європи. Князівська фортеця, укріплене передмістя, некрополі, печерні храми — усе це на величезній, площею з двісті квадратних кілометрів, території. Населення — сорок п’ять тисяч осіб. Уяви собі, — очі Ярослава загорілися, мов дві автомобільні фари, що освічували шлях до Тернополя, — в архівах Ватикану було знайдено грекомовні записи, у яких ішлося про розташування резиденції Галицької митрополії саме в Стільську. І раптом місто стає пусткою, а люди забувають про колишню його славу так швидко, наче щось потужне за силою та енергією, те, що живило місто досі, кудись зненацька зникло. Наче це щось було силоміць забрано.

Спалах у Ярославових очах згас, і тихий смуток опанував чоловіка. Він чіплявся за майже мертве, за те, що не сприймало суспільство, засуджуючи та зневажаючи.

«Чому я мушу боротися за бажання просто мати вільне, не схоже на інших єство?»

Але Бажан Сотник волів війни й убивств, бо саме ті давали йому відчуття боротьби за ідею. Боротьби, що її не підтримувала майже половина членів «Родового відродження», яка, проте, не мала іншого бачення самореалізації, як служіння жерцеві .

Ось чому Підгірський передав дерев’яний куб Даліборові Кравцю — синові людини, що не визнавала режим Сотника. Ось чому, тримаючи в руках закривавлене тіло Далібора, Ярослав розумів, що тепер єдиним, хто спроможний розгадати захований у кубі шифр, залишається очільник відродженців.

Бажан дивився на зашифрований запис із дикою жадобою. Хапаючись, він узявся переносити його символи на окремий аркуш, обережно виводячи кожну закарлючку, кожну крапку. Його посічне за останні дні зморшками обличчя у світлі настільної лампи розпливлося в усмішці.