Андрій Новік - Останній спадок

— Вируби це божевілля! — гаркнув я Бойдові, з відразою відвертаючись від комп’ютера.

Побуряковівши від обурення, я схопив зі столу майже повну пляшку коньяку й великими стрибками збіг сходами до своєї кімнати нагорі.

— Не спиться?

Від нього линув солодкавий запах гелю після гоління, яким зазвичай користуються чоловіки його віку. Уперше вловивши на прохідній, як пахне Майк Шаффілд, Аманда Ворд заприсяглася, що більше ніколи не дозволить собі проходити надто близько від нього, щоб не піддатися впливу одурманливого аромату цього чоловіка. Тепер, коли Майк лежав оголений у її ліжку, жінка п’яніла, шаленіючи від кожного сантиметра його темного, як ебенове дерево, тіла.

— Як завжди, — пробурмотіла вона й, повернувшись набік, завмерла спиною до Майка.

Шовкова сорочка — єдине, що було на ній тієї ночі, — сповзла, відкриваючи плавну лінію лівого плеча. Чоловік, спершись на лікоть, схилився над жінкою та поцілував її в шию. Дрібна щетина лоскотала, і, мабуть, Аманда почала б, сміючись, вивертатися, але не тепер, коли в голові набридливим роєм гудуть неспокійні думки. Вона стояла перед вибором, який так чи так знищить її.

— Я знаю, у чому річ, — прошепотів Майк, притискаючись грудьми до її спини.

— Знаєш?

— Лякаєшся такого великого…

— Припини. — Аманда штовхнула його на спину, але голосно розсміялась і знову відвернулась, обійнявши подушку.

— Що? — наче не розуміючи своєї провини, проскиглив Майк.

Аманда заледве стримувалась, аби не розреготатися. З Майком Шаффілдом вона могла поводитися відкрито, бути собою, та тепер навіть жарти цього чоловіка зі спокусливим торсом не заспокоювали її. Так, тепер вона була певна того, що мусить робити.

Майк розвернув за плече Аманду до себе та припав пристрасним поцілунком. Жінка не пручалася. «Зрештою, — подумала, — які б проблеми не чекали на мене за порогом цього дому, вони можуть зачекати до ранку». Перекинувши Майка на спину, Аманда сіла на нього верхи й почала цілувати його щоки, брови, шию та губи. Відчувши стегном збудження чоловіка, вона повністю віддалася на волю його рук, що стискали, м’яли й легенько пестили її плоть.

— І це наш грізний титан, перед яким тремтять жіночі колінця? — Аманда дражнила чоловіка глузливими нотками в голосі.

— О-о-о, гляньте на цю жартівницю! Приготуйся, бо завтра ти на своїх колінцях не те що стояти — лежати не зможеш.

Коли ноги затерпли, він перекинув їх зі столу на сусіднє крісло й узявся розминати стопи круговими рухами, як на уроках фізкультури. Піддавшись іще одній короткочасній хвилі самолюбування, Юрій увімкнув на ноутбуці запис уранішньої телепередачі на «НТА». Очі ковзнули нижче, на цифру кількості переглядів, яка сягала понад 3570.

«Непогано як за півдня, хех», — усмішка стала ще ширшою, і чоловік відкинувся на кріслі, заклавши руки за голову.

Нараз за масивними дерев’яними дверима зчинився гамір. До вух долітали сердиті голоси, якісь вигуки та звуки сварки. За мить підлога завібрувала від чиїхось поквапливих кроків. Він перевів погляд на двері.

— Паскуда! — прорвалося крізь шпарини розгніване.

— О Господи… — важко й утомлено видихнув Мишкевич, згортаючи контрольну роботу якогось студента.

Двері кафедри розчахнулися, і до приміщення вихором влетіла молода жінка з перекошеним люттю обличчям.

— Ти!

Ірина спрямувала тендітний вказівний палець у самовдоволене обличчя колеги. Той у відповідь, абсолютно не знітившись, набув поважного вигляду та з погордою кинув:

— Я.

— Ти…

Жінка затиналася, важко добираючи слова зі збуреної гнівом мішанини в голові. Голос зірвався, а з рота випорснули краплини слини, залишивши на коричневій підлозі маленькі темні плями. Юрій вирішив не нагнітати й помовчати, доки жінка не збереться з думками.

— Гівно! — урешті видала Ірина. Неслухняне пасмо волосся вибилося зі стягнутого гумкою хвостика, і вона швидко загорнула його за вухо, що палало вогнем не менше за обличчя. — Як ти додумався до такого? Та як у тебе язик повернувся патякати таке на всю країну?!

— Ти про що?

— Про твоє інтерв’ю! Про що ж іще?!

— Та ні, — відмахнувся Юрій, — що я такого сказав?

— Що? Що ти такого сказав?!

Юрій злякався, що Ірина зараз кинеться видряпувати йому очі. Натомість вона схопила зі свого столу степлер і жбурнула нарцисові в груди. Мишкевич не встиг ухилитися чи прикритися руками й отримав болючий удар у сонячне сплетіння. Спроби сховатися під стіл теж нічого не дали — ручки, олівці й течки градом сипалися на його голову й плечі. Тепер він знав, як почуваються військові в траншеях під прицілом бомбардувальників.