Андрій Новік - Останній спадок

— Що такого можуть зробити релігійні організації, аби вплинути на світову політику?

Я зміряв поглядом порожню склянку, враз осягнувши, як утомився від кількаденного напруження. Сили покидали мене, а живіт торохтів, як іржавий танк.

— Як «що»? — здивувався Бойд. Чоловікові здавалося, що все викладене раніше добре відображає рід їхньої діяльності. — Візьми ж, до прикладу, ІДІЛ . Масове насадження релігії кров’ю та ненавистю. Хочете розповсюджувати мусульманство? Будь ласка! Але робіть це, як єговісти, тихо й мирно, стукаючи у двері й тулячи брошурки.

Перед очима застрибали новинні кадри з тілами мертвих дітей і жінок, розбомбленими будівлями та «зачищеними» цілими кварталами.

— Або ж те, заради чого ми приїхали сюди.

Я згадав про шифр і залишений Максимом дерев’яний куб. Рука потяглася до кишені, аби витягти папірець і знову переглянути символи, переконуючись, що все це не сон.

— Так, — кивнув американець, перевівши очі на мої пальці з міцно затиснутим у них шифром. — А тепер подивися на це.

Бойд нахилився до комп’ютера навмисно, аби приховати місце розташування файлів на жорсткому диску; відвертаючи від мене екран, двома клацаннями відкрив папку зі списком фотографій і відео та натиснув на одне із зображень. Переді мною з’явилося розмите, ледь не піксельне зображення бару, посеред якого, на стільцях біля барної стійки, сиділо кілька чоловіків, а бармен зі свого боку наповнював півлітровий бокал пивом. Без сумніву, це був кадр із відеозапису, який американці не бажали мені показувати.

— Нещодавно ми перехопили розмову одного з них у Нью-Йорку, — тицьнув пальцем Бойд у чоловіка на екрані, обличчя якого ніяк не вдавалося розгледіти через високий кут знімання.

— Нью-Йорку? — Якщо ті рідновірці вільно пересуваються світом задля досягнення своєї мети, то хвилюватися варто ще більше. Отже, це не просто угруповання людей, які збираються на Купала пострибати через вогнище.

— Так. Саме це й привело нас сюди, до України. Вони називають себе «Родове відродження». Чотири місяці тому ми отримали інформацію про готовність до масового перевороту. Епіцентром подій мав стати Львів. Згодом було заплановано поширити його на всі великі міста України. Ми надіслали інформацію виконавцям , аби налагодити стеження, однак місце розташування організації й досі невідоме. Тоді нам повідомили про відліт одного з її членів до США, — Бойд кивнув у бік чоловіка на екрані комп’ютера. — Це Ярослав Війт. Одружений, має доньку, яка навчається в Словаччині.

— Якщо ви знаєте, хто він, то чому не заарештуєте чи не здасте поліції?

— Він зможе вивести нас на решту.

— Що він там робив?

— Спілкувався з чоловіком на ім’я Мс… М…

Американець на мить затнувся й узявся до клавіатури. Пальці бігали від однієї клавіші до іншої, поки він не отримав бажаного, а тоді показав мені фото, від якого в мене підкотило до горлянки блювотиння. На цьому фото був розпластаний на підлозі чоловік із закривавленою головою та грудьми й пістолетом поряд. На наступному — розгромлена квартира: у кімнаті навколо тіла валялися якісь папери, перевернуті коробки та висунуті шухляди, розкидані одяг і невеликі чорні сумки. Розглядаючи останнє фото, я аж підвівся, аби переконатися, чи правильно все зрозумів. На підлозі біля коричневого столу лежали три автомати, чотири пістолети та сім небезпечно загострених мисливських ножів. Коли Бойд перейшов до першого фото із зображенням тіла вбитого чоловіка, я зауважив угорі невеликий напис — Mstyslav .

— Мстислав, — повільно прочитав я.

— Так, — кивнув Бойд і невимушено всміхнувся.

Потому американець підвівся та закрокував до дверей. Ми з Г’юзом сиділи мовчки майже хвилину, доки він не повернувся, несучи кілька сандвічів із гарячою шинкою та маслом. Від запаху м’яса я забув про все й без запрошення накинувся на їжу.

— Пригощайся. — Бойд здивовано витріщався на те, як швидко, у два підходи, я ум’яв обидва сандвіча.

— То це все його? — Я вказав пальцем на зброю, доїдаючи останні шматки.

Американець ствердно хитнув головою.

— Маємо підстави вважати, що цей Мстислав був зв’язковим між українською стороною та діаспорою. Найбільш імовірно, що на американській землі також є прихильники «Родового відродження». Це забезпечує останньому суттєву підтримку. І вочевидь зброєю також. Після того, як ми накрили зв’язкового й побачили все це, втручання в справу стало лише питанням часу.