Андрій Новік - Останній спадок

Потому як хвиля захоплення віруваннями відступила, я взявся досліджувати не тільки процес становлення релігії в країні, а й ставлення до неї та її бачення суспільством. Я виявив, що майже всі українці та росіяни вважають православ’я істинним християнським віруванням. Одначе декотрі з науковців і викладачів університетів, з якими я спілкувався, заперечували поняття слов’янського православ’я як такого. За їхніми словами, ідеться про не більш як породження двовір’я, православно-язичницького синкретизму. Саме через укорінення в церковні традиції на рівні масової релігійності воно так відрізняється від католицизму, прикладом чого слугують досі збережені вірування в прикмети та повір’я, обряди шанування священиків, культи ікон, святих і їхніх мощей чи поширення церковної магії.

Саме тоді, під час вивчення напрацювань радянських науковців шістдесятих-вісімдесятих років, я глибше пізнав важливе значення неоязичницьких угруповань, чисельність яких спершу становила лише декілька ентузіастів, а потім почала неухильно зростати. Посилення репресій і національного гніту закономірно призвело до виникнення супротиву, зародження духу опору. Спочатку він мав духовний вимір, а згодом — і силовий. Люди відмовлялися сліпо поклонятися, на їхній погляд, штучно створеній релігійній хвилі, засновували організації на пошанування давніх богів, де плекали власні традиції й почувалися незалежними від думки довколишніх.

— Тоді слухай, — озвався Бойд, проте я відразу обірвав його:

— А може, не треба вступного екскурсу?

— Ні, треба, — шикнув Г’юз, змушуючи мене замовкнути. — Ти ж хотів зрозуміти, що відбувається, то слухай. Міркуєш, чому США? Усе просто. Масовим феноменом неоязичництво стало ще в дев’ятнадцятому столітті. На той час нації стикнулися з творенням національної ідеї, зокрема шляхом релігійного пошуку. Першими державами, що підпали під вплив цього явища, були Німеччина, Росія та США.

Я здивовано звів брови. Німеччина чи Росія з її міфологічними особливостями — це зрозуміло. Але Америка? США не мали давньої історії. Хіба що відновлені індіанські вірування на кшталт інків чи майя.

— Поділяю твій подив, — зауважив Бойд. — Німеччина, наприклад, дала світу нову систему ворожіння на рунах Ґвідо фон Ліста [85] Ґвідо фон Ліст (нім . Guido von List , 1848–1919) — австрійський письменник, антрополог, рунолог та окультист, дослідник міфології Вальгалли, який мав значний вплив на нацистський окультизм. або ж язичницькі висловлювання одного з найвідоміших філософів світу.

— Надлюдина Ніцше, як і язичник, повинна стояти «по той бік добра і зла», — процитував я.

— Так. — Американець усміхнувся, зиркнувши на напарника, на що той ніяк не зреагував. Здавалося, він вважав усе це занудним і знайшов би куди більше цікавих справ за просиджування в недобудованій халупі з якимось українцем під монотонне клацання щелепи. — У Сполучених Штатах також зародилася хвиля неоязичництва, проте, не досягнувши успіху, швидко звернула в бік класичного сектантства. Дехто з прихильників останнього вигадував собі нових богів, дехто трансформував тих, що були. Їхня непередбачуваність із часом виявилася небезпечною для держави й суспільства загалом. Це призвело до організації таких структур, як наша.

Він мав рацію. Знання структури божеств і порядку традицій дає змогу прогнозувати дії вірян, а тут доводилося діяти наосліп, що логічно призводило до поразки. Такими непередбачуваними були серійні маніяки, які вбивали в ім’я невідомих богів або влаштовували криваві ритуали в занедбаних будівлях чи на кладовищах. Місце їхніх злочинів щоразу змінювалося через непідпорядкованість жодним історичним канонам, як-от пошанування богів родючості у відповідно збудованих для цього приміщеннях, храмах, печерах або на природі.

— Друга хвиля пішла після шістдесятих. Прикладом є створена 1971 року Міжнародна язичницька федерація. Вона співпрацює з організаціями тридцяти п’яти держав світу. З Україною також. Федерація поширює інформацію про язичницькі релігії, сприяє дрібним і великим організаціям на шляху до становлення істинної віри. Таких скопищ, які називають себе міжнародними федераціями, угрупованнями чи установами, немало, і завдяки ним щороку ми маємо збільшення клятого обсягу роботи.

— А як же стаття 18 Загальної декларації прав людини ООН? — наче шпичкою, уколов я американця.

— «Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання…» і бла-бла-бла.