Іен Мак'юен - Амстердам

Між другим і третім поверхами Френк натиснув кнопку гальмівного механізму лебідки, і ліфт зупинився з жахливим поштовхом, який аж змусив Вернона схопитися за серце. Кабіна червоного дерева, пишно оздоблена латунню, рипіла, гойдаючись над шахтою. Вони раніше таким чином проводили кілька нарад. Головний редактор постарався приховати страх і вдати безтурботність.

— Два слова,— сказав Френк.— Макдональд на нараді виголосить промову. Не те щоб вибачиться, не те щоб вибачить вас. Але ж ви розумієте: вітання й усе таке, й оскільки ми рухаємося вперед, нам краще працювати разом.

— Гаразд,— відповів Вернон. Було б чудово послухати, як заступник редактора вибачається, стараючись не показувати, що вибачається.

— Справа в тому, що інші можуть приєднатися, можуть навіть почутися оплески і все таке. Якщо ви не проти, мені краще не втручатися, сісти подалі, не проявляти себе на даному етапі.

Вернон відчув усередині слабеньку коротку тривогу, наче якийсь забутий рефлексивний м’яз напружився. Відчував цікавість, але й недовіру, проте вже запізно було зараз щось робити, тому він сказав:

— Звісно. Ви мені потрібні на своєму місці. Найближчі кілька днів можуть бути вирішальними.

Френк натиснув кнопку, і зо мить нічого не відбувалося. Потім ліфт опустився на кілька дюймів, перш ніж смикнутися вгору.

Як зазвичай, Джин стояла по той бік розсувних дверей зі стосом листів, факсів та інформаційних бюлетенів.

— На вас чекають у шостій кімнаті.

Перша зустріч була з менеджером з реклами і його групою, яка вважала, що пора підняти ціни. Вернон волів вичікувати. Кваплячись коридором, застеленим червоною килимовою доріжкою, як у його сновиддях, Вернон помітив, що Френк відстав, зате приєдналися двоє інших — верстальники. Вимагали обрізати фотографію на першій сторінці, щоб звільнити більше місця для заголовку, але Вернон уже склав думку про те, який саме макет йому треба. Редактор некрологів, Менні Скелтон, боком вийшов зі свого крихітного кабінету й на ходу тицьнув Вернону в долоню кілька машинописних сторінок. Це був матеріал, замовлений на той раз, якщо Гармоні вкоротить собі віку. До юрби приєднався редактор відділу листування з читачами, сподіваючись урвати хвильку для перемовин, доки не почалася нарада. Тепер, прямуючи до шостої кімнати, Вернон знову був самим собою — великим і милостивим, трохи безжальним, але зрештою добрим. Там, де інші відчували у себе на плечах тягар, він відчував сприятливу легкість, ба навіть сяйво компетентності й комфорту, його руки от-от виріжуть ракову пухлину з політичного тіла: саме цей образ він збирався використати в статті на першій шпальті, яка й відправить Гармоні у відставку. Лицемірство буде викрито, країна залишиться в Європі, смертна кара й обов’язковий призов до армії лишаться сновиддям і мрією божевільців, соціальне забезпечення збережеться так чи інакше, глобальна екологія отримає непоганий шанс, і Вернон уже ладнався заспівати.

Він не заспівав, проте наступні дві години минули жваво, наче легка оперета, де всі арії були його і де переливи змішаного хору на всі голоси вихваляли його, гармонійно перегукуючись із висловленими промовцем думками. Далі настала одинадцята година, і в кабінет Вернона на ранкову нараду зібралося набагато більше відвідувачів, ніж зазвичай. Редактори та їхні заступники, фахівці і журналісти позаймали всі крісла, притулилися до всіх стін і вмостилися на підвіконнях та радіаторах. Ті, хто не зміг протиснутися до кабінету, юрмилися в дверях. Балачки припинилися, коли головний редактор сів у крісло. Почав він епатажно — як завжди, без прелюдій, тримався звичної рутини: кілька хвилин присвятив огляду попереднього числа, а потім пробігся за списком. Сьогодні, звісно, жодних інших пропозицій на першу сторінку не буде. Поступився Вернон лише в одному: змінився звичний порядок, тож місцеві новини й політика підуть у кінець. Спортивний редактор давав репортаж про Олімпіаду в Атланті та ахи-охи про справи англійських пар у настільному тенісі. Літературний редактор, який до того ніколи не вставав удосвіта, щоб відвідати ранкові збори, сомнамбулічно повідав про роман, присвячений їжі, і звучало це настільки претензійно, що Вернону довелося забрати в нього слово. Відділ мистецтв розповів про фінансову кризу, а Летис О’Гара нарешті була готова запустити матеріал про медичний скандал у Голландії, а також — на честь особливій події — запропонувала матеріал про те, як промислове забруднення перетворює риб-самців на самиць.