Іен Мак'юен - Амстердам

Нарешті він цілком прокинувся під лагідні звуки: пташине щебетання, гру радіо на кухні, тихе клацання дверцят шафи. Він відсунув ковдру й лежав горілиць голий, відчуваючи, як центральне опалення висушує липкий піт на грудях. Його сни були просто калейдоскопом уламків минулого тижня, справедливою відповіддю на його темп і емоційні виклики, але вони оминали — через мимовільну упередженість несвідомого — стратегію, логіку, яка фактично тримала його при глузді. День публікації призначений на завтра, на п’ятницю, а одна світлина відкладена до понеділка, щоб підігріти тему. І ця тема аж пашіла життям, вирувала, штурхалася і летіла так, що навіть випереджала Вернона. Протягом кількох днів, щойно заборону було знято, «Експерт» мусував історію Гармоні, розпалюючи громадський інтерес, тож фото, ніким ще не бачені, стали легендою політичної культури, від парламенту до пабу, часткою всеохопної дискусії, предметом, про який жоден важливий гравець не може не скласти власної думки. Газета висвітлювала судові баталії, холодну підтримку братів по уряду, тремтливе сум’яття прем’єр-міністра, «серйозну стурбованість» високопоставлених діячів опозиції, міркування поважних і порядних. «Експерт» відкрив свої шпальти для випадів з боку тих, хто виступав проти публікації, і він же організував телевізійні дебати з необхідності ухвалення закону про конфіденційність.

Незважаючи на інакомислячих, загальний консенсус був такий: «Експерт» — респектабельний бойовий часопис, а уряд занадто довго був при владі, він і фінансово, і морально, і сексуально розбещений, а Джуліан Гармоні — плоть від плоті цього уряду, підступний тип, чию голову треба негайно подати на тарелі. За тиждень наклад виріс на сто тисяч, і головний редактор став помічати, що його аргументи зустрічає тиша, а не протест з боку редакторів; потай усі хотіли, щоб він не зупинявся, але щоб у протокол занесли їхню принципову незгоду. Вернон вигравав суперечки, тому що всі підлеглі тепер побачили, що вб’ють двох зайців — і газету врятують, і совісті не заплямують.

Він потягнувся, затремтів, позіхнув. До першої наради було ще сімдесят п’ять хвилин, і незабаром він устане, поголиться та прийме душ, але не зараз, не зараз, поки ще насолоджується останніми спокійними моментами. Його голизна на тлі простирадла, розпусно зібгана під ногами білизна, власні геніталії, які, як на його вік, ще не цілком затуляло велике черево, викликали в ньому неясні сексуальні думки, що плавали в свідомості, наче далекі літні хмарки. Але Менді вже пішла на роботу, а його остання коханка, Дана, яка працювала в Палаті общин, до вівторка за кордоном. Вернон перекотився на бік і спитав себе, чи не почати мастурбацію: це б добре зарадило, прояснивши голову. Він похапцем здійснив кілька спроб, потім припинив. У ці дні йому немов бракувало цілеспрямованості та ясності, свободи розуму, і сама дія здавалася напрочуд віджилою і неймовірною, як-от добувати вогонь тертям двох паличок. Окрім того, у житті Вернона останнім часом сталося стільки всього такого, що слід обміркувати,— стільки всього реального, що викликало захват,— що навряд чи з ним може конкурувати чиста фантазія. Що він сказав, що він скаже, як усе піде, наступний крок, наслідки успіху... тиждень плинув дедалі швидше, і практично щогодини Вернену відкривалися нові грані його здібностей і потенціалу, бо його дар переконання і планування почав приводити до результатів, тож він почувався великим і милостивим, трохи безжальним, але зрештою добрим, здатним сам-один вистояти проти течії, дивлячись понад головами сучасників, немов знаючи, що це він визначатиме долю своєї країни і він витримає відповідальність. Не просто витримає — він потребує цього тягаря, його дар вимагав такого навантаження, якого не знесе жодне інше плече. Хто ще зміг би діяти так рішучо, щойно Джордж, сховавшись за агентом, випустив фотографії на ринок? Вісім інших газет робили заявки, і Вернону довелося збільшити ставку в чотири рази, щоб виграти. Йому здавалося дивним, що не так давно він страждав од оніміння шкіри голови і відчуття небуття, й це викликало в нього страх перед божевіллям і смертю. Похорон Моллі розхвилював його. Тепер же Вернона до кінчиків пальців заповнювали життєва мета і саме життя. Історія ожила, тож і він ожив також.

Але одна маленька причина заважала його повному щастю: Клайв. Вернон так часто звертався до нього подумки, вишукуючи доказів, договорюючи те, що міг би сказати того вечора, аж зміг майже переконати себе, буцімто в тій суперечці переміг свого старого друга, перетягнув на свій бік так само, як і динозаврів з ради директорів. Але вони не розмовляли після того розладу, і Вернон непокоївся дедалі більше, бо наближався день публікації. Чи Клайв поринув у роздуми, чи розлютився, чи замкнувся у себе в студії, занурившись у роботу і не звертаючи уваги на громадські події? Кілька разів за тиждень Вернон намагався урвати хвильку, щоб подзвонити йому. Але його гризло, що Клайвові нові нападки порушать його рішучість, потрібну на майбутніх засіданнях. Вернон якийсь час зизив оком на телефон біля ліжка за сугорком зім’ятих подушок, а потім кинувся до нього. Краще не дозволяти роздумам знову нагнати на нього острах. Вернон мусить зберегти цю дружбу. А це слід робити, доки він спокійний. Він уже дзвонив, коли помітив, що лише чверть на дев’яту. Занадто рано. Клайв незграбно підняв слухавку, почувся якийсь стукіт, і це натякало на його стан, близький до параплегії [27] Параліч нижніх кінцівок. перерваного сну.