Іен Мак'юен - Амстердам

От, наприклад, колись давно Вернон жив у Клайва рік і не запропонував оплатити оренду. І хіба не істинна правда, що багато років саме він, Клайв, а не Вернон, «забезпечував музику» — в усіх розуміннях? Вино, харчі, будинок, музиканти, цікаве товариство; наймане житло — на бажання Вернена — з веселими друзями, подорожі до Шотландії, до гір Північної Греції, на узбережжя Лонґ-Айленда. Коли це Вернон пропонував і організовував стільки захопливих розваг? Коли це Клайв востаннє гостював у будинку Вернона? Роки три-чотири тому, мабуть. Чому Вернон ніколи як слід не виявив дружньої подяки, хоча Клайв позичив йому значну суму, коли в нього настала чорна смуга? Коли у Вернона була інфекція хребта, Клайв відвідував друга мало не щодня; коли ж Клайв послизнувся на хіднику біля дому і зламав кісточку, Вернон прислав свою секретарку з мішком макулатури — книжкових додатків до «Експерта».

Якщо сказати грубіше: що він, Клайв, справді отримує від цієї дружби? Він давав, але чи отримував він щось навзамін? Що пов’язує їх? У них обох була Моллі, були роки дружби та звички, але насправді в центрі цього нічого не було — нічого для Клайва. Великодушно можна пояснити цей дисбаланс пасивністю Вернона і його егоцентризмом. Тепер, після вчорашнього, Клайв схилявся бачити в цьому явні елементи більшого — безпринципності Вернона.

За вікном купе, невидимі Клайву, пропливали безлисті вже ліси, і їхня зимова геометрія була посріблена памороззю. Удалині повільно текла річка, облямована торочками брунатного очерету, а за самою заплавою — окрижанілі пасовиська з орнаментом мурів — сухої кладки. На околиці іржавого міста широчінь промислового пустища знову переходила в ліс; саджанці в пластикових рурках тягнулися майже за обрій, де бульдозери розрихлювали чорнозем. Але Клайв невідступно дивився на порожнє сидіння навпроти, поринувши в самобичування й перегляд своєї соціальної бухгалтерії, не помічаючи, як минуле викривлюється і забарвлюється, коли на нього дивитися крізь призму незадоволення. Подеколи Клайва відволікали інші думки, подеколи він поринав у читання, але головним предметом роздумів під час подорожі на північ був довгий і ретельний перегляд дружби.

За кілька годин, у Пенриті, він з великим полегшенням облишив ці роздуми і пройшовся по перону з валізами у пошуках таксі. До Стовнвейта — понад двадцять миль, і Клайв був радий поринути у балачку з водієм. Оскільки була середина тижня і не сезон, Клайв став єдиним пожильцем готелю. Замовив номер, який брав уже втретє чи вчетверте,— єдиний, де був робочий стіл. Незважаючи на холод, Клайв, розпаковуючи речі, відчинив вікно, щоб дихати свіжим зимовим повітрям Озерного краю — запахами торф’яної води, мокрого каміння, замшілої землі. Поїв сам-один у барі під пильним поглядом опудала лисиці, закутої у вітрині; звір застиг, нахилившись перед хижацьким стрибком. Після невеличкої прогулянки у непроглядній темряві навколо стоянки біля готелю Клайв повернувся усередину, побажав на добраніч офіціантці та зайшов у свій маленький номер. З годину читав, а потім лежав у пітьмі, вслуховуючись у гуркіт розбурханого струмка, знаючи, що тема його роздумів неодмінно повернеться і найкраще — покінчити з цим зараз, щоб завтра воно не переслідувало його на прогулянці. Те, що нахлинуло на нього тепер, не було розчаруванням. Його переслідували спогади про розмову та щось іще: те, що було сказано, і те, що Клайв хотів би сказати Вернену зараз, після кількагодинних роздумів. Це були і спогади, і фантазії: він уявляв драму, в якій він узяв собі найкращі репліки — звучні рядки розумних і виважених аргументів, з вироками серйозними і неспростовними завдяки своїй стислості й емоційній стриманості.

Насправді ж усе відбулося так: Вернон подзвонив пізно вранці, і вживав він слова, дуже схожі на ті, які Клайв говорив за тиждень перед тим, і слова ці здавалися свідомою цитатою, грайливою вимогою повернути борг. Вернон просто мусив поговорити з Клайвом, він дуже наполягав, це не телефонна розмова, йому потрібно з ним побачитися, і вже сьогодні.

Клайв зам’явся. Він збирався чкурнути до Пенрита на денному потязі, але сказав:

— Ну, приходь, я приготую вечерю.

Він переграв свої плани, приніс із винного льоху дві пляшки доброго бургундського й почав куховарити. Вернон запізнився на годину, і першим враженням Клайва було те, що його Друг схуд. Обличчя видовжилося, витоншилося, було неголене, пальто здавалося завеликим, а коли він поставив портфель, щоб узяти келих вина, рука тремтіла.