Аскольд Мельничук - Що сказано

Загалом в українському суспільстві слово «діаспора» часто вимовляється іронічним, якщо взагалі не зневажливим, тоном. Це попри той факт, що якраз із діаспори приходить до нас перша достойно написана історія України: Ореста Субтельного. І середовище, котре могло, як-не-як, породити Субтельного і Мельничука, варте пильнішої уваги (і поваги), бо історія діаспори — це теж наша історія, її інтегральна частина. Іноді лише погляд «зовні» здатен відкрити нам щось про нас самих — наприклад, наскільки ми насправді ще донедавна були (а може, ще і є…) заражені «імперськими» вірусами, орієнтуванням на класику сусідньої держави (і наразі правдивого ворога). А Мельничук розправляється з цим вірусом однією фразою: «добрий друг Левіна чи Леніна, чи як його там звати, того з бородою», нічтоже сумняшеся оприявнюючи нестак «ворожість» до чужих кумирів, як власне факт їхньої «чужості», без перепрошень і без поділу на хороших і поганих. Бо лише так малий гравець може відстояти себе і своє місце на світовій мапі — не визнаючи себе нічиєю частиною, сміючи мати власну про себе думку.

У своєму есеї про «Що сказано» Оксана Забужко пише, що цей роман, без сумніву, належить до української літератури, хоч його і написано англійською. Дуже хочеться, аби роман було нарешті прочитано — і відчитано, бо, разом із сюжетами літературними, у ньому є й багато літературознавчих — і пошук ідентичності, і поле алюзій і посилань, і взаємодія культур і мов, і образ дому, й історія еміграції, й епістемологія межисвіття, і ще багато-багато чого. І це — про нас, це — наше. Перефразовуючи відоме — і не дуже рафіноване прислів’я, — не такі вже ми і бідні. Просто ми іноді про це не здогадуємось.

Тур Забобон, князь роздоріжчан

Ольга, його дружина

Кирило, його брат

Зенон Забобон, викладач історії мистецтв в Роздоріжжі

Наталка, його дружина

Стефан, його брат

Слава Ластівка, дочка Зенона і Наталки

Аркадій Ворог, чоловік Слави

Богдан, їхній син

Едвард Заремба, двоюрідний брат

Копф, майстер на «SeaLand Plant»

Доктор Вільям Кайзер, їхній сусід

Ґвен Макдональд, їхня сусідка

Безліч родичів і знайомих

У 1914 році Зенон Забобон, викладач історії мистецтва в чоловічій гімназії Роздоріжжя, відмовився від роботи куратора скіфської колекції в Лондонському археологічному музеї, бо закохався, як і пояснив у листі до молодшого брата Стефана. Стефан відповів: «Це тупо, mon frère, — кидати кар’єру ради кобіти». Подейкували, що Стефан, студент Віденського університету, утримував невеличкий гарем. Зенон брата не послухав, бо вмлівав за темноокою, пишнотілою Наталкою. Крім того, їй була потрібна його допомога. Дівчина в місті новенька, а залицяльників — аж забагато. Чоловіки товклися в магазині при пекарні за коробками печива, які вона незграбно перев’язувала шнурочком. Без Зенона вона скінчить тим, що стане кельнеркою або й гірше. Їхній шлюб буде більш ніж благословенням для двох — він буде служінням громаді.

Коли Стефан довідався про це рішення, то записав у щоденнику: «Мій брат недоумок. Зайвий доказ, що вдався у батькових родичів. У Забобонів нема нюху на женячку».

Стефанів щоденник розпирало від ідей щодо безлічі проектів, серед яких були «Причинки до теорії подружнього життя», уривки з есе «Метафізика мандрів» і розкішні герметичні замальовки для його найчестолюбнішого задуму: історії, в якій події, що відбулись у його рідному Роздоріжжі, зіставлялися з одночасними подіями деінде у світі. В 1492, наприклад, Колумб висадився на Кубі, да Вінчі нарисував перший літальний апарат, а Рюрик Забобон зарізав сусідську корову й розпалив ворожнечу, яка протривала триста літ.