Аскольд Мельничук - Що сказано

Він неохоче погодився супроводити братову і племінницю до Австрії. Опісля збирався повернутись до Роздоріжжя. Його рід жив тут тисячу років під навалами турків, татар, поляків, росіян. Це місто і німців переживе.

Потяг сунув поволі.

— Вода пам’ятає, — сказав Стефан племінниці.

— Що, стрийку? — Ластівка зиркнула на цього дивака, із тим його моноклем і ціпком із руків’ям у формі дельфіна.

За вікном пропливали гори й лани. Він задумливо потягував цигарку.

— Так кажуть науковці. Кажуть, якщо взяти дві склянки, і в одну налити окропу, а в другу — води з водогону й зачекати, аж та, кип’ячена, остигне до температури тієї, що з водогону, а потім поставити обидві в льодівню, то вода з водогону замерзне перша, бо молекули в іншій склянці пам’ятатимуть, що їх недавно кип’ятили. Їм не хочеться міняти свій стан. Поміркуй над цим.

Ластівка дивилася на дерева. Як мило, думала вона, нас доручили навіженому.

Їй не було сумно. Навпаки. Було відчуття, що перед нею розкривається великий світ. Ціле своє життя вона чекала на цю подорож. Вони так довго жили в небезпеці, але наразі переговори зі світом закінчилися вдало. Ластівка не хвилювалася за батька. Бог про нього подбає. Завтра-позавтра і він рушить за ними. А друзів своїх вона побачить по війні, що от-от закінчиться. Впевненість юності, яка знає, що невмируща, підносила її в емпіреї. Без надії не можна жити.

Вона з ніжністю подивилася на матір — та спала сидячи, закинувши голову з розтуленим ротом. Щоки мала запалі, адже пайки в останні кілька місяців були мізерні. Навіть кухарка Ядвіга, що лишилася вдома, не знаходила м’яса на чорному ринку. От Ядвіги їй бракуватиме. Але мати поруч, тож вона в безпеці. Обидві вони вже стільки разом пережили, і їхня приязнь — одна з її утіх у житті.

Стефан у свої шістдесят думав інакше.

У XVI столітті великий князь польський посвятив у лицарі його предка, а потім повісив — за перемовини з козаками. Пра-пра-прадід плюнув Наполеонові в лице на вимогу віддати ключі від міської скарбниці. І за те його застрілили. Саме в цьому місті, коли йому виповнилося тринадцять, Галька, небога Ядвіги, шмигнула однієї ночі до його ліжка й переконала, що його наміри стати священиком — порочні. Саме до Роздоріжжя він прибився після Марселя і роману з Попровською.

У Роздоріжжі йому добре спалося. У Роздоріжжі він удома: тут кожного сколку граніту колись торкалися як не руки, то погляди Забобонів. Він настільки зрісся з цим краєм, аж річки, які він проїжджав, журно булькотіли. Він їх запевнив: щойно вивезе дівчат, то повернеться до свого солодкого, безцільного мандрівного буття, вештання по кав’ярнях і шкрябання нотаток до «Теорії подружнього життя» чи «Історії Роздоріжжя і світу».

Трава скорботно хилилася. Не їдь! — волало листя. Не їдь! — стугоніло каміння.

Їдь! — пробасив Тур. — І то притьма!

Вода пам'ятає, або Мерці повертаються метеликами

Потім, коли й Ластівка заснула, Стефан шукав сірника в кишені й намацав конверт Едика. Розліпив його. Всередині був носовичок. Стефан струснув ним. Щось упало долі. Стефан нахилився і підняв оте щось. Діамант! Окрушина, що приведе їх додому.

Зенон залишався. Мовляв, уладнати грошові справи. Насправді ж заради останнього вечора з Елізабет.

То була його єдина нерозсудливість. Він казав собі, що Елізабет може допомогти українській справі. Що то вина Наталки, яка відштовхнула його від себе. Що він кохає дружину капітана. Але голос, який заговорив до нього, коли він лежав поміж трупів у Хлібі, наполягав, що Зенон жадає її грудей, і годі.

На нещастя, капітан Райхман повернувся раніше і побачив Зенона, як той виходив із квартири.

Назавтра по Зенона прийшли.

На дізнанні начальник капітана Райхмана, полковник Штіллер — кремезний чоловік із повними рожевими губами, який щоразу програвав Зенонові в бридж і, як наслідок, шанував цього обдарованого інтелектуала, — мовив:

— Я би міг вас віддати під розстріл. Не за те, що ви зробили Райхманові. Біда невелика. Переживе. Трохи приниження лише на користь амбітному молодикові. Зробить його реалістом. Так, я знаю, чому він вас арештував. І знаю фрау Райхман. Якщо тут хтось винен, то це природа. Мене турбують жиди в коморі.

Прямолінійно. Несподівано. Зенон сягнув до кишені по люльку. Нема. Не може бути. Доти він ніколи її не забував. Поганий знак.