Алессандро Барикко - Без крові. Така історія

Цей голос жінці був незнайомий. Вони чули чоловікові кроки, який ззовні проходив через залу. Потім вони почули, як музика в залі несподівано стихла. Чоловік ще раз повторив питання, порушуючи тишу:

— Є хто вдома?

І жінка відчула, як він, припавши до неї, поклав голову на плече і міцно до неї притиснувся. «Ми божевільні», — майнула думка. Вона куйовдила його волосся і цілувала, ще і ще, ніжно, як цілують дітей.

Знову почулися звуки радіо, і чоловік в залі щось пробурмотів, але вони не почули, що саме. Жінка уявила, як він ходить поміж столиками, намагаючись втямити хоч щось. Згадала про куртку, що висіла на спинці стільця, і про фартух, який лишила на столі. Про фрукти в тарелі. Потім почула, як знову відчинилися двері. Чоловічий голос ззовні голосно спитав ще щось.

— Ви що тут усі повимирали, чи що?

Потім двері знову зачинилися. Запала тиша. Чутно було лише звуки музики з радіо.

Знадвору почулося щось схоже на гуркіт мотоцикла, що від’їжджав геть. Але, напевно, то була лише луна від «Великих Перегонів».

Чоловік підняв голову. Вони глянули один одному у вічі. Щоб зрозуміти, що робити далі. Жінка знову насолоджувалася тією ясністю думки, що так схожа на чисте ранкове повітря. Вона погладила чоловіка по голові, потім міцно притисла до себе.

Чоловік вдягнув куртку і тепер дещо зніяковів, адже теоретично він ще мав заплатити за вечерю. Рука сама тяглася до кишені з гаманцем, хоч після того, що сталося, це був не надто доладний жест. На четвертій спробі жінка розреготалася, немов навіжена, і, сміючись, сказала, що через це їй спала на думку ціла купа масних жартів.

— Здається, варто було заплатити раніше, — промовив чоловік, щойно вони заспокоїлись.

— Не забудь про це наступного разу, — відповіла жінка.

Але тут же пожалкувала, що заговорила про наступний раз.

— А ти гадаєш, що ті, які пішли поглянути на аварію, не повернуться? — спитала вона.

І тієї ж миті пожалкувала і про ці слова. Але вона знала, що відтепер і надалі важко буде знайти правильні слова, і знала, що з цим нічого не вдієш. Тож вони поводились украй обачно, аж поки він не зник у темряві за вікном.

Чоловік теж це знав, а тому сказав жінці, що йому вже час іти. Вона не спитала нічого про друга, що мав прийти, а він нічого не сказав. Він випив ще ковток ґраппи, а потім вони ще трохи пожартували про домашні лікери. По радіо повідомили про аварію і про те, що одного з пілотів доправили до лікарні в тяжкому стані. Кажуть, що під час повороту на повному ходу у машини загорілася гума. Усе скінчилося добре, адже ніхто з глядачів не постраждав. А ще журналіст зазначав, що ці події знову викличуть дискусію про небезпечність «Великих Перегонів».

— То я піду, — промовив чоловік.

— Уже пізно, куди ти підеш у таку пору?

— А це не має значення, я полюбляю гуляти вночі.

— Якщо підеш у бік Перегонів, може, хтось тебе підвезе.

— Так, можливо, я так і вчиню.

Вони стояли біля дверей, один проти одного.

Вона зробила крок назустріч і, забувши про обережність, ніжно поцілувала його в губи.

— Не загубися в темряві, — промовила.

Він пообіцяв, що не загубиться.

Потім сказав, що вона прекрасна жінка. Як на нього, вона просто чудова жінка.

Вона всміхнулась.

Чоловік відчинив двері і вийшов з мотелю, залишивши їх, щоб причинилися самі. А потім, не озираючись, попростував геть.

Жінка повернулася до столу, за яким він нещодавно вечеряв. Взяла фартух, що залишила на столі, і зав'язала його на талії. Присунула обидва стільці до столу, залишивши шматочки хліба в плетеному кошичку. Зібрала брудні тарілки, миску з фруктами і вже збиралася йти на кухню. Та потім підійшла до вікна і подивилася на бензоколонку. Обвела її поглядом. Не було нікого.

— Щасти тобі, — промовила вона тихенько.

Чоловік відійшов від бензоколонки. «Занадто багато світла», — подумав він. І пішов шукати притінку. Хотів був піти в бік «Великих Перегонів», але коли побачив, як далеко світяться вогні автомобілів серед поля, то вже не був певен, що піде. Чоловік — поглянув в інший бік і йому здалося, що там, на узбіччі дороги, де було геть темно, хтось є. Тож він вирішив піти туди. Підійшовши ближче, зауважив на вуличній тумбі дочку хазяйки мотелю. Вона роззулася, рівненько поставивши черевички поруч у траву. Зачіска у неї все ще була гарна, але на обличчі виблискували краплі поту.

— Маєте цигарку? — спитала дівчина.

— Ні. Даруйте, але я не палю.

Дівчина знову відвернулася і втупилася в темряву перед собою.