Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Твій Чарлі

P. S. Дивна річ сьогодні сталася. Не серйозна, але змушує мене замислитися про індіанців.

P. P. S. Зовсім не розумію, чому ти мовчиш.

Найдорожча моя Піппо!

Чортові джунглі. Це просто ніяк не закінчується. Чорні хмари мух, якась погань, як її там, кусається, гуде, і коли перші два тижні ти в захваті, то на укуси не зважаєш, усіх кусають, окрім Метта з його особистим москітним репелентом, розробленим для NASA й елітних військ США, а також пикою, вкритою захисним шаром тушонки. А воно все, хай йому, триває і триває. За якийсь час починаєш уже хотіти, щоб джунглі взяли вихідний. Хочеться закричати: ну давайте, джунглі, сьогодні неділя, шабаш! — коли воно так тягнеться двадцять чотири години на добу. Не знаю. Може, річ не в джунглях, а у фільмі. Відчуваєш, як посилюється напруга. Ми з Меттом дедалі більше сваримось як у кадрі, так і поза ним. Фільм просочується в решту часу. Навіть індіанці вже не такі певні, що я не Фермен, а Метт не Антоніо. У них уже, здається, така думка, що я насправді Фермен, а інколи вдаю білу людину на ім’я Чарлі. Усе як догори ногами.

Неділя. Про індіанців. По правді, я трохи образився, коли дізнався, але зараз починаю бачити все з їхньої точки зору. Я сказав тобі, що вчу їхню мову — вона і правда дуже мила й зовсім гола, але я казав тобі, не турбуйся, ангеле мій, уся в болячках, — на додачу до всього іншого, маю на увазі. Виявилося, що половина тих слів, яких вона мене навчила, неправильні. Тобто вони справжні, тільки означають зовсім не те. Перше слово, яке я вивчив, — «тхкарні», яке, за її поясненням, означало отого білого журавля, якого я часто бачу. Тож, коли ми бачили, як такий пролітав повз, я кричав «тхкарні» — й індіанці реготали. Виявилося (я про це дізнався не від Мігеля, а від другого провідника, який за цю подорож говорив дуже мало), що словом «тхкарні» індіанці називають — ну, це одна з його назв, якщо бути точним, — сама розумієш що. Оту частину тіла, куди, якщо не пильнувати, може залізти рибка. Приблизно та сама історія з половиною слів, яких мене навчила ця пустунка. Я вивчив приблизно 60 слів, і десь половина з них — приколи: або непристойні, або просто означають щось зовсім інше. Я загалом був, як ти можеш собі уявити, незадоволений, але потім подумав, що це свідчить про шалене почуття гумору в індіанців. Я вирішив показати їм, що розумію жарти, і наступного разу, коли повз пролетів той білий журавель, удав, що забув його назву, і спитав у дівчини. «Тхкарні», — відповіла вона, не змінившись на лиці. Я зробив здивоване обличчя, похитав головою і сказав: «Ні, це не може бути тхкарні, тхкарні — це ось що» (ні, я його не дістав, просто туди показав). Тоді вона зрозуміла, що гра скінчилась, і стала хихотіти, а я теж засміявся, показуючи, що не ображаюсь.

Понеділок. Уже скоро закінчуємо. Залишилася тільки велика сцена. Уперше беремо два дні вихідних. Я подумав, що це якесь дурне рішення Віка, але, мабуть, на нього тиснуть профспілки. Він каже, що перед великою сценою було б добре підзарядитися. Я вважаю, що коли входиш у ритм, то він тебе несе й надихає. Усе гаразд, люба моя, я насправді так не розмовляю, я роблю це, щоб подражнити Метта, хоча зазвичай не вдається, бо він дуже товстошкірий і думає, що все одно всі так розмовляють, тож, мабуть, я це роблю для особистого задоволення. «Чуєш, Метте, — кажу я йому, — ми увійшли в ритм, хай він нас несе й надихає», — а він киває, як старий пророк у «Десяти заповідях». Хай там як, а сьогодні-завтра відпочиваємо, потім два дні репетиції перевертання плоту, потім у п’ятницю — головне. Може, Вік і має рацію, нам справді треба викластися на повну. Це не просто для правильності — це згладить гострі кути. До нас прив’яжуть мотузки для страховки на випадок, як щось піде негаразд. Не хвилюйся , кохана, небезпеки тут нема. Ми познімали панораму на тій ділянці ріки, де швидка течія, але насправді пліт буде перевертатися в тихому місці. У групи є парочка машин, які все збурунять, а теслі притягли велике каміння, що його покладуть на дно, аби виглядало по-справжньому. Так що немає причин хвилюватися. Мені вже й не терпиться, хоча, звичайно, ми з цього приводу не раз сперечалися. Буде таке: обидва ченці впадуть у воду, один вдариться головою об камінь, а другий буде його рятувати. Питання в тому, хто і кого? Я що маю на увазі — ось ми удвох щосили пробираємося вгору за течією, між нами серйозний теологічний конфлікт: один з нас дуже жорсткий і авторитарний (я), а другий дуже ліберальний і співчуває індіанцям (Метт). На мою думку, буде значно ефектніше, якщо той, із жорсткою позицією, від якого можна було б чекати, що він дасть другому потонути, врятував би його без огляду на розбіжності щодо індіанців, без огляду на те, що вважає його бажання похрестити їх, допливши до Оріноко, блюзнірством. А воно ні — Метт має рятувати мене . Вік сказав, що це історична правда, а Метт — що читав це у сценарії в Піжонвіллі, штат Північна Дакота, чи де там його шапка висить, і що за сценарієм і гратиме. « Ніхто не рятуватиме Метта Смітона», — каже. Так прямо і сказав, уявляєш? « Ніхто не рятуватиме Метта Смітона». Я сказав, що пригадаю ці слова, коли побачу, як він на одному пальці звисає з розбитої кабіни швидкісного ліфта. Так що все збирається бути за сценарієм.