Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Середа. Треба більше розповісти про роботу. Іде непогано. Сценарій уже не такий, як я пам’ятаю, але зазвичай так і буває, тому що його змінюють. І з Меттом не так і неприємно працювати. Я попросив гримера намалювати йому кілька москітових укусів, але той навідріз відмовився. Сказав, що той для різноманітності хоче побути красунчиком. Чудасія — неозброєним оком видно: у глибині душі він вважає себе страшенно гарним! Мабуть, краще йому не переказувати твоїх слів, що в нього обличчя наче з тушонки виліплене.

Четвер. Сталося жахливе. Просто жахливе. Один з індіанців упав з плота і потонув. Зник — і все. Ми дивились у воду, вельми бурхливу, і чекали, що він випливе, а він так і не виплив. Звичайно, ми зібралися припинити на сьогодні зйомки. А індіанці що? Вони про це не бажали чути. Ото артисти!

П’ятниця. Думаю про вчорашню пригоду. Нас вона значно більше засмутила, ніж індіанців. Я про те, що він же був комусь чоловік чи брат — а ніхто не плакав, нічого такого. Я майже очікував, коли ми ставали на ночівлю, що буде якась церемонія — ну, не знаю, одяг спалять чи що. Нічого подібного. Просто звичайне багаття, як завжди. У мене була й думка, що того чоловіка, який випав у річку, в племені недолюблювали, але все було занадто очевидно. Мабуть, вони в якомусь розумінні не розрізняють життя і смерть. Може, вони, як ми, не вважають, що його «не стало» — чи принаймні думають, що він не зовсім зник. Подався до кращої частини річки. Я спробував поділитися цим із Меттом, а той сказав: «Ну, чуваче, не знав я, що в тебе хіпівська кров». Метт — не найбільш духовний і тонко організований чоловік, якого зустрічаєш у житті. Він вірить у те, що в житті головне — пробитись, іти треба гордо, говорити прямо, трахати баб і плювати межи очі тому, хто хоче завдати тобі шкоди. Оце в таких виразах він коротко викладає свою життєву позицію. Він вважає, що індіанці — просто милі діточки, які ще не винайшли відеозапис. Треба сказати, кумедно виходить, що отакий тип тепер грає роль ченця-єзуїта й веде філософські диспути посеред джунглів. Річ у тому, що він один з отих ідеально дієвих американських акторів, чию кар’єру визначили іміджмейкери. Я говорив йому, що хотів би взяти відпустку на півроку й пограти в провінційних театрах, щоб просто згадати живу гру й живу публіку — а він зреагував на це так, ніби я йому розповів, що в мене стався нервовий зрив. Хай там як, а саме на сцені людина вчиться грати. Метт може як завгодно кривитися й закочувати очі, розуміючи, що його прихильниці-малолітки сидітимуть перед екранами в мокрих трусах. Але чи вміє він грати всім тілом? Можеш назвати мене старомодним, але я вважаю, що багато американських акторів просто далі викаблучування не йдуть. Я пробував пояснити це Вікові, а той відказав, що і я молодець, і Метт молодець, і разом на екрані ми будемо виглядати чудово. Іноді мені страшенно б хотілося, щоб він СЛУХАВ, що я кажу. А ось і пошта, чи пак вертоліт. А ти все мовчиш і мовчиш.

Цілую, Чарлі

Піппо, люба!

Знаєш, я розумію, ми домовилися про це не говорити, і, може, це й неправильно, бо я не знаю, в якому стані ти будеш, коли отримаєш цей лист, але чи не варто нам переїхати за місто й народити діточок? Ні, я з пальми в річку не впав. Ти навіть не уявляєш, як мені тут добре. Я припинив пити каву після обіду й майже не палю. Адже індіанці цього не роблять, кажу я собі. Індіанцям не потрібна підтримка потужної фірми Philip Morris із Річмонда, штат Вірджинія. Коли стає нелегко, вони іноді жують зелений листочок, який, наскільки я розумію, є їхнім відповідником того, як іноді викурюєш цигарку, коли режисер поводиться як мегадебіл. То чому б і мені не припинити це вживати — вони ж без цього обходяться? і щодо Лінди. Я розумію, що ти, мабуть, не хочеш більше чути цього імені, і якщо так, то я тобі обіцятиму, але це ж усе через Лондон, правда? Не через нас . Просто той чортів Лондон, його грязюка, сльота, брудні вулиці, бухло. Адже в містах — хіба життя? Також мені здається, що саме в містах люди починають одне одному брехати. Як ти гадаєш, може бути? Ці індіанці ніколи не брешуть, так само як і не вміють грати. Вони нічого не вдають. Тепер я вже не вважаю їх примітивними, по-моєму, вони дико зрілі й мудрі. І, на мою думку, це тому, що вони мешкають у джунглях, а не в місті. Їх весь час оточує природа, а природа ніколи не бреше. Вона просто рухається вперед і робить своє, пробивається, як сказав би Метт. Іде гордо й говорить прямо. Іноді вона не дуже приємно поводиться, але ніколи не бреше. Ось чому я вважаю, що наш порятунок — село і діти. А під селом я маю на увазі не те, що стоїть над жвавою автострадою, де такі, як ми, купують австралійське шардоне в місцевій винній крамничці, а південно-західний акцент чути лише тоді, коли слухаєш у ванній Archers [23] Супербагатосерійна радіовистава на каналі ВВС . . Я маю на увазі справжнє село, десь заховане — може, у Вельсі, може, в Йоркширі.