Аскольд Мельничук - Посол мертвих

Пакт Ріббентропа—Молотова ненадовго зробив СРСР і Німеччину союзниками, які поділили Східну Європу між собою. Якийсь час у Воскресінні панували комуністи, і багатьох друзів сім’ї Ади було заарештовано — відтак або розстріляно, або депортовано. Серед майже двох мільйонів людей, котрі зникли в тих краях менш як за рік, був і Віктор, Адин брат.

Мало кому зі сусідів можна було довіряти: важко було точно сказати, хто з них інформатор; а невдовзі німці напали на своїх союзників. Бліцкриґ тривав чотири місяці. Комуністи, відступаючи, розстрілювали своїх в’язнів, тож усі були переконані, що Віктор загинув.

Дехто з мешканців Воскресіння радо вітав німців, гадаючи, що ті ставитимуться до місцевих краще, ніж росіяни.

Ці люди допомагали своїм новим панам. Невдовзі після прибуття німців відбувся єврейський погром із тисячами загиблих. Потому з’явилися чутки, що бійню спровокували комуністи. Інші казали, що народ давно хотів єврейської крові. Хай там як, а до кінця року в країні було знищено майже мільйон євреїв.

Більшість людності залишалася налаштованою щодо німців скептично, а маленька група партизанів збільшила кількість своїх ворогів, додавши до них прислужників Райху. Райхскомісар звертався до своїх підлеглих у промові, стверджуючи, що їхнє головне завдання — видобути всі можливі ресурси. «Якщо я знайду серед місцевих такого, хто гідний сидіти зі мною за одним столом, — оголосив він, — то накажу його розстріляти!» Гіммлер пішов іще далі, висунувши пропозицію стратити кожного десятого інтелігента. Коло скептиків почало активно зростати, коли люди, котрі опинилися поза радянською державою, зрозуміли, що з новими панами опиняються у статусі унтерменшів. Коли Ада добралася, брати і сестри вже були в помешканні — і їхня присутність створювала якусь химерну атмосферу свята — при тому, що в кімнаті тхнуло непраною постіллю та потом.

— Ми стерв'ятники, які чекають, доки сконає олень, — прокоментувала Галя, найбільше схильна до похмурих узагальнень.

Вони по черзі сиділи біля матері, котра щосили боролася за життя. Показувала Аді родинний портрет на стіні й питала, чи донька пам’ятає той день, коли його було намальовано.

— Я не могла дочекатися, коли ж можна буде назад до моря піти, — прошепотіла Ада, тулячись лицем до гарячої материної шиї.

Ті, хто не сидів біля хворої, збирались у вітальні. Близнята перетягували шарф, доки Едуард відпустив руку, а Ганнуся впала на Христю, і та розкричалася так, що Аді довелося її вгамовувати, нагадавши, що мама спить.

Сидячи на підвіконні, Ада побачила: батько йде вулицею разом із кількома солдатами, — деякі з них мали гвинтівки. Вони зупинилися перед будинком, двері якого щедро прикрашали інкрустовані візерунки. Ада постукала у скло — та вони не почули. Хотіла гукнути — але кватирка не відчинялась.

І тут вона почула власний зойк: один зі солдатів ударив батька прикладом. Доктор Січ упав. Менші озирнулись — але Ада сказала: та ні, нічого, там бабця послизнулась, ідіть грайтеся далі. Вона так суворо глянула на них, що вони послухалися. Тим часом Ада побачила, що солдат ллє батькові на голову якусь рідину. Брати і сестри побачили, як Ада вилетіла з квартири, так що коса била її по спині.

Коли Ада проштовхувалася крізь юрбу до батька, шлях їй заступив здоровенний білявий солдат. Вона вдарила його ногою, подряпала шию. Він розвернувся й ударив її: один раз у живіт, другий — у скроню. Падаючи, дівчина бачила, як батько намагається встати. Він заточився, нахилився спочатку вперед, тоді назад. На його крик іще більше людей попідбігало до вікон, а юрба побільшала. Ада чула батьків голос, але не могла встати. Кров заливала їй очі. Вона відчувала, як її зносить потужна течія. Натовп кричав і лаявся, та ніхто не кидався до солдатів і не намагався допомогти: нікого було кликати. Зойки залунали ще гучніше. Ада насилу зіп’ялася на лікті — й побачила: на бруківці танцює вогонь. Дівчина сподівалася, що молодші не підійшли до вікна. Знов упала на землю й заплющила очі. Коли отямилася, то полум’я вже згасло, тільки обвуглене тіло залишилося лежати, наче стара колода, посипана піском. Ада знову заплющила очі. Хтось відсунув тіло з дороги, щоби могли проїхати машини. Над Адою стояв її брат Влодко. Важко було повірити, що ніхто не прийшов батькові на допомогу, — всі боялися.

Вона навіть уявити не могла, наскільки неможливо пояснити це тим, хто бачив у житті лише мир.

Аду поставив на ноги молодий чоловік, котрого вона не впізнала.