Аскольд Мельничук - Посол мертвих

Ада читала про Ґринвіч-Віллідж, Волл-стрит і П’яту авеню, проте до того удару, яким є Нью-Йорк, її ніщо не підготувало. Вона ввійшла в потік шовкових суконь, розкішних костюмів, чорних черевиків та високих підборів, і її понесло дрібними притоками в потужне русло, доки їй захотілося спинитись у затишній гавані. Що б це могло бути? Опера? Школа, де працювала її мати?

Однієї ночі їй снилося, що вона задрімала серед кам’яної пустелі й прокинулася від чиїхось кроків. Вона розплющила очі — й побачила видіння: з неба спустилися довгі спіральні сходи, схожі на молекулу ДНК, в золотому сяйві. Ними рухався вниз нескінченний потік ангелів, і на їхніх крилах через трафарет було намальовано черепи, — так люди поспішають на потяг на ескалаторах Ґранд-Сентралу. Ада прокинулася з легким серцем, почуваючи: можливо, Бог не залишає її навіть у цій далекій чужині. Після того вона почала ходити в такі місця, де її також переповнювали враження, тільки по-різному: в музеї Метрополітен вона не могла повірити, що стільки пристрасті можна зібрати під одним дахом, — навіть масштаби цієї роботи не вкладалися їй у голові; одначе туди вона ходила регулярно, завжди зупинялася біля сувенірної крамнички і купувала нові й нові листівки з Мадонною, до яких часто молилася. Щойно це стало можливим, Круки переїхали в менше місто на півночі Нью-Джерсі.

Тут до списку американських здивувань Адріани додалися газони перед будинками, лікарі, машини, телефони, проблеми з приголосними звуками в місцевих, швидкість і поклоніння успіху. Зрештою, вона прибула звідти, де донедавна друзі жили в пішій досяжності й ходили в гості без попередження, хоч і повільно. А у дворах були городи. Понад те на її прикордонній батьківщині ніхто не вважав, що людині для всіх потреб може вистачити однієї мови, — і для того, щоби висловити світ у його повноті. Ну, а ще істотнішим було те, що люди схилялися радше не перед успіхом, а перед невдачею. Чим же є християнство — релігія, в якій перший стане останнім, а останній — першим, — як не тріумфом невдач?

Одначе, прижившись, вона навчилася довіряти своєму новому дому, полюбила велелюдний центр, великі базари «Woolworth», «Gimbels» і «Daffy Dan», де галас та довколишнє кипіння енергії поволі стирали її власне «я». Масове виробництво здавалося дивом. Завдяки радіо вона отримала доступ до найкращої у світі музики і новин звідусюди.

Те, що половина її співвітчизників в Америці не брала участі у виборах, видавалось Адріані добрим знаком, а її чоловік сприймав це як ознаку того, що населення перетворюють на пасивну масу особливі технології — найтонша зброя панівної еліти у вічній війні між тими, хто працює, і тими, хто відпочиває. Адріана залишала політичні питання Льву. Вона збиралася зосередитися на домівці та на культурних розвагах і дякувала Богові за пристановище, де можна відпочити від європейського життя — того, в якому сусіди гострять одне на одного ножі й наснажуються почуттям помсти.

У новому світі Лев став тимстером [5] Teamster — член спілки International Brotherhood of Teamsters (Міжнародне братство далекобійників), яка діє у США й Канаді з 1903 року. На той час до неї вже належали не тільки водії вантажівок, а й представники інших робітничих професій. членом профспілки, і певний час гадав, що чистий аркуш цього життя обіцяє райдужне майбутнє. Проте перехід від революційної діяльності до праці біля верстата чи на конвеєрі став образою для Львової уяви: він мислив себе у більш романтичній ролі, наприклад, консула чи шпигуна. Чоловік розумів, що ця його праця тимчасова, — та все одно йому було гірко і прикро, що його істинної сутності не визнають. Хіба не видно, скільки в ньому енергії, бажання діяти? Дати йому один атом волі — й він переверне ціле місто. За сприятливих обставин він здатний і не на таке!

Тільки от чомусь тих обставин для нього все не було й не було. Важко сказати, чому — щось тонке, якась американська хитрість, йому не давалося. Поволі його тіло ставало напруженим і негнучким, як у загнаного краба, що не виходить із нори.

Багато його друзів легко влились у нове життя, радо беручись за некваліфіковану працю. Вони вступали до вечірніх шкіл і з часом здобували відповідні ступінь і фах. Ставали лікарями, дантистами, юристами, згодом — програмістами; або ж варили пиво, працювали в порту, водили вантажівки, керували заводами. Львові було боляче дивитися, як вони повертають собі колишній статус. Він гадав: що ж заважає йому, яка внутрішня перешкода, який замóк, які ґрати не дають йому перемкнутися? Він винуватив нечисленні книжки, прочитані замолоду, які переконали його: життя має цінність, що проявляється лише на певному рівні можливостей. Він жадав отакого чуття нескінченних перспектив. Лише коли ми можемо сподіватися на постійне сходження догори, то маємо причину рухатися. Здається, він дивився на рух уперед не з погляду матеріального успіху — Львові поривання були схожі на юнацькі: відшукати той ґрааль, який надасть сенсу всьому, що відбувалося з ним раніше. Без того пустеля щоденності не була для нього варта зусиль, а минуле розсипáлося на порох.