Аскольд Мельничук - Посол мертвих

— Що ж мені з ним робити?

Батько на хвилю замислився.

— Треба дозволити йому працювати зі мною в крамниці.

— Я ніколи не працюватиму з вами! — прошипів Пол.

— Гаразд. Ніхто тебе не примушуватиме. Та роботу тобі треба знайти.

— Мені час назад, — сказала Ада. — Дякую, Пітере, що не викликали поліції.

Чого ніхто не міг тоді передбачити — це еротичного впливу кримінального статусу Пола на сестер Флорентина.

У шістдесятих роках, просуваючись на периферію міст, розлучення як явище завітало й до нашого району. Перші два поверхи будинку, де жили Круки, займала родина містера Флорентини та його дружини — італійських іммігрантів, котрі назвали п’ятьох своїх доньок на честь округів Нью-Йорка. Невдовзі після того, як Лев пішов од Ади, Дзвонар Флорентина (його так прозивали за те, що, їдучи на велосипеді, він часто дзвонив) покинув свою дружину Беатриче. П’ятьох доньок це глибоко засмутило. А Беатриче розповіла Аді, що розлучення її приголомшило.

Усі п’ять округів були дуже принадні. Крізь дірку в підлозі своєї ванної брати Круки спостерігали, як дівчата ростуть, — їхній душ міг дорівнятися до того піп-шоу, яке в Нью-Йорку можна було побачити за гроші. Бронкс була струнка, мала рудувато-каштанове волосся, й у чотирнадцять років її прийняли до танцювальної академії в центрі. Брюнетка Бруклін була галаслива, жувала гумку і завжди раділа зустрічі з новим хлопцем. Вона пішла зі школи працювати до турагенції, де, врешті, вийшла заміж за свого шефа. Квінс, теж брюнетка, любила книжки — їй, очевидно, судилася доля бібліотекарки. Ай, як називали Стейтен Айленд, мала великі ніс і груди, що їх називала своїми «дурненькими машинами» через те, яку реакцію вони викликали в чоловіків. Вона добре знала і себе, й усіх — особливо молодшу сестру Гетті.

Гетті — тобто Мангеттен, однолітка Пола, була єдиною несподіваною блондинкою в тому домі й вирізнялася, наче Мерилін Монро серед гавайців. Звичайно, раніше вона була чорнява, і на шиї та під вухами в неї був помітний темний пушок, наче тінь хутра. В оточенні таких тямущих сестер вона не могла не усвідомлювати магнетизму, який линув від її волосся, коли воно погойдувалося, ворушилося. Гетті намагалася стримувати свої кокетливі імпульси, та безуспішно. Кохання приходить через очі: хімія погляду й відповіді на нього діяла і на Гетті, й на чоловіків, котрих вона приваблювала, так само невблаганно, як гормональний обмін — на зв’язок людей і комарів.

Ми всі троє одночасно закохались у Мангеттен — і тут Пол нас переміг. Його небезпечні пригоди надали йому певного престижу в районі. Ті, хто знав Пола, навіть боялися його. Проте її серце він завоював саме завдяки історії з вовком.

Того серпня повітря пронизували літні запахи: бензин і стиглий виноград, піт, піца та сезонне гниття. Ми сиділи на ґанку, коли повз нас швидко пройшла Гетті в помаранчевій майці. Пол присвиснув, як вовк у мультику. Гетті різко розвернулася:

— Ну, добре, а хочете побачити мого вовка?

Ми не вагалися.

Гетті провела нас до спальні, де блакитні шпалери з квіточками відставали від стін, мов кора, а трималися на кнопках і на шпильках. На шафі висіло фото Пола Маккартні, поруч лежав стос журналів «Teen». У коричневій валізі, оббитій джутом, — програвач, а на рожевому шеніловому покривалі ліжка — вовченя. Воно водило по зубах язичком, схожим на мокрий рожевий рушник.

Гетті трохи нахилилася над ним, так що світле волосся водоспадом накрило її плечі. Пол у захваті розкрив рота, дивлячись на її обличчя, яке затьмарило навіть таку цікавину, як живий вовк. Її риси обличчя були тонкі, радше заворожливо-ірландські, ніж середземноморські: кирпатий ніс, оливкові очі. З-під широких шортів було видно засмаглі стегна. Вона ціла була бронзова від засмагання на даху. Алекс, який так і лишився в замшевих рукавичках, і я не зводили очей із Пола — спостерігали, як він дивиться на неї. Ми вивчали сигнали.

— Звідки він у тебе?

— Не скажу!

— А мама дозволить тримати його тут?

Гетті всміхнулася.

Вона витягла коробочку з ласощами, а вовченя почало злизувати частування з її долоні.

Згодом я дізнався: вовченя вкрав із приватного зоопарку один хлопець, котрий хотів завоювати увагу Гетті. Утім, не думаю, що він її здобув.

Вона водила вовченя гуляти по району, чим створювала піднесений настрій. Коли люди бачили вовка, то від подиву переживали загострене чуття моменту. Вовк їм подобався. З м’ясної крамниці йому кидали шматочки сирого бургера, друг мого батька у своїй крамничці нишком пригощав його гот-доґами. Гетті з вовченям на рожевому повідку надавала блиску тим місцям, де опинялася. Навіть П’єтро був під враженням. Він знімав капелюха, глибоко кланявся і казав: