Ахмед Рушди - Золотий дім

Сусіди, однак, змушені були пережити розчарування. Людські втрати були суттєвими, та сподівана громадянська війна так і не вибухнула. Місто і нація не втратили самовладання.

Пройшли арешти, все вляглося, повернувся спокій. Замзама Аланкар зі своїм помічником Короткопалим зник, і їх оголосили ворогами суспільства № 1 і № 2. Згідно із загальними переконаннями, їх гостинно прийняли в сусідній країні, і Замзама продовжував дистанційно керувати «З-Компанією». Сусіди, однак, стверджували, що не мають жодного уявлення про місцеперебування втікачів.

У наступні роки в злочинному світі відбувся значний розкол. Після терактів розпочався небачений тиск поліції на «З-Компанію», попередні узгодження й домовленості втратили силу, і вся ця конструкція мало не розвалилася. Супутникові телефони й системи захищеного зв’язку через інтернет продовжували працювати, тож Замзама міг надсилати інструкції й далі задавати тон, але так, йому з Короткопалим легко було віддавати накази звіддаля, це ж не вони взяли на себе удар. Поступово відстань між двома відсутніми проводирями і двома, що залишилися на місці, Довбешкою й Дрібноногим (яким пред’явлено звинувачення в бандитизмі й тероризмі, а залагодження вироку, згідно з яким їх за відсутністю доказів залишили на волі, зайняло п’ять років, цілих п’ять років життя під молотом правосуддя), викликало почуття неприязні. Коли ці роки проминули, «З-Компанія» залишилася «З-Компанією», особовий склад зберіг вірність керівництву, але ні для кого не було секретом виникнення «З-Фракції» — групи, яка підкорялася передовсім ліліпутові й типові з величезним розміром ноги, і хоч між цими двома й тими, що гостювали в сусідів, діяло щось на зразок перемир’я, їхня взаємна неприязнь зростала.

Нерона запросили на зустріч із Довбешкою й Дрібноногим. Відбулася вона не на розкішній яхті в порту, а в басті [48] Поселення в нетрях. глибоко в нетрях Дгараві, куди його відвезли чоловіки, що не промовили жодного слова й не виглядали на охочих поговорити. Усередині нетряного помешкання Довбешка кивнув йому, а Дрібноногий показав ногою на цеглину. Сідай, звелів Дрібноногий.

От що ми про тебе знаємо, сказав Довбешка.

Ти дгобі, сказав Дрібноногий.

Ти відмиваєш бруд.

І через те нам важко повірити, що ти нічого не знав. Ми нічого не знали. Це питання ми ще маємо з’ясувати з босом. Але ти? Ти нічого не знав? У це важко повірити.

Це загадка для наших дімааґ [49] Арабське запозичення в гінді, урду та інших мовах Індійського півострова; означає мозок, розум, інтелект. .

Тільки от що. Наші мізки знають наступне: (a) і (б). (А) ти не любиш політики.

І (б), ти не мішаєшся в релігію.

Така, значить, рівновага. З одного боку, з другого боку.

Тобі вирішили дати кредит довіри.

Наша позиція наступна. Операція завдала шкоди Товариству. Відтепер ми маємо намір відмовлятися від таких операцій.

Ми поставили це питання перед босом і Короткопалим.

Вони на це погодилися.

Починаємо з чистого аркуша. Повертаємося до основ. Працюємо у сфері своїх компетенцій, без відхилень.

Тільки в бізнесі Товариства є багато питань, що засновані на довірі. А наша довіра до тебе, як би це сказати.

Підірвана.

Розхитана.

Убита.

А у вірність без довіри не можна повірити.

Це недовіра.

Одначе, ми дали тобі кредит довіри.

Дивися вище.

Тому ми з тобою просто розходимося. Далі ти живеш своїм життям, а ми своїм.

Але якщо колись від тебе витече хоч крапля інформації про нас.

Ми відріжемо твого члена.

І члени твоїх синів.

І запхнемо твоїй жінці до рота.

І я виїбу її ззаду.

А я спереду переріжу їй горло.

Ти вільний. Можеш іти.

Біжи швидко.

Поки ми не передумали.

Ця ідея з членами звучить непогано.

Спокійно, спокійно. Він тільки жартує. Бувай, дгобі.

Бувай.

Минуло п’ятнадцять років. П’ятнадцять років: довгий період, достатньо довгий, аби забути те, що хочеш лишити позаду. Його сини виросли, виросли і його статки, а тінь злочинного світу, тінь, що росте знизу, вже не падала на його дім. Людське життя ішло зі своїми злетами й падіннями. Його стратегія відходу була наготові, але в ній не було потреби, не було потреби лишати дому, роздирати його світ на дві частини й викидати одну з них геть. П’ятнадцять років. Достатньо довго, аби втратити концентрацію.

І тоді надійшов 2008 рік. А в серпні 2008 року, в аеропорту, коли Нерон стояв у черзі до в’їзного контролю, повертаючись із ділової подорожі до Нью-Йорка, він побачив привида. Привид стояв у сусідній черзі до паспортного контролю і вже не мав свого фірмового помаранчевого волосся. Тепер воно було чорним, як у всіх інших. Але якщо не брати до уваги волосся, це був точно він. Ворог суспільства № 2. Нерон дивився на Короткопалого із зачудуванням. Хіба його не могли схопити кожної миті чи вкласти на місці при спробі опору? Їхні погляди зустрілися, і він запитально наморщив лоба, дивлячись на мегабоса «З-Компанії». Короткопалий тільки показав йому відстовбурченого великого пальця (пальця, треба сказати, дуже маленького) й відвернувся. Вони наблизилися до віконець паспортного контролю. Службовці в уніформі детально розглядали документи в архібюрократичний спосіб, доведений до досконалості всіма дрібними індійськими чиновниками. А коли в черзі перед Короткопалим залишилася одна людина, трапився непоясненний збіг обставин. Усі комп’ютери в залі в’їзного контролю вирубились: бац! Отак. Усі екрани згасли. На якийсь час запанувало сум’яття, працівники імміграційної служби намагалися перезавантажити машини, а інші працівники бігали туди-сюди. Аварія комп’ютерної системи була настільки ж загадковою, наскільки повною. У чергах наростав неспокій. Врешті один із керівників імміграційної служби подав сигнал, і черги рушили; пропускали всіх, лише візуальна перевірка, Короткопалий пройшов контроль і зник, а через дві хвилини, коли Нерон підходив до свого віконця, бац! — усі комп’ютери знову ввімкнулися. «З-Компанія» не втратила хватки.