Любко Дереш - Спустошення

— Прекрасний образ! Це Голем! Голем, який не допустить змін. І у нас немає шансів. Та ми все одно будемо це робити, тому що такий дух людини. Тому що в цьому наша сила — не в тому, щоб перемогти, а в тому, щоб спробувати. І якщо ти думаєш, що Гуров вважає інакше, повір — він теж це все розуміє. У нас немає можливості не робити цього, якщо ми хочемо бути. Тому я розумію тебе, Могило, проте одразу скажу — звикай. Це те, що буде виковувати тебе. Це твій квиток на свободу. Відгукується? — спитав Карманов.

— Відгукується, — погодився він.

Поклавши підборіддя на кулаки, а кулаки — на стіл, Карманов занурився у роздуми.

— Я думаю ось що, — сказав він. — Я думаю, вже час поділитися цими міркуваннями з тобою, щоб вони не здалися тобі повітряними замками. Мені це здається цілком реальним. Ми могли б зробити альтернативу Організації Об’єднаних Націй, де могли б виступати як головуюча компанія. Зараз влада переходить до корпорацій, і корпорації мають самі вирішувати, як їм будувати світ далі — тому це має бути щось на зразок Організації об’єднаних корпорацій або Організації об’єднаних мереж. Індустріальні монстри нас не цікавлять. Нафта, золото. Метал — це все вчорашній день. Так само, як ми проведемо круглий стіл з приводу розвитку когнітивних технологій в Україні, було б добре, якби ми через два-три роки провели своєрідний саміт представників когнітивного світу. Вибрати лідерів когнітаріату і з ними вести розмову про подальший розвиток людства. Держави теж можуть бути запрошені, але на рівних правах із представниками корпорацій. Тоді ми могли б максимально широко охопити світові інноваційні тренди і спільними зусиллями дуже швидко наблизили б і психоінженерну еру, і консцієнтальний вибух.

— Звучить амбітно, — зголосився Федір, однак про те, що від почутого його сумніви тільки примножилися, він вирішив промовчати. — А яка моя роль у цьому?

— Почни розширювати коло своїх пошуків. Для великої гри нам потрібні потужні союзники. Спочатку охопи Європу, Росію, Центральну Азію. Потрібно вступити в діалог із найцікавішими компаніями цього регіону. Не цікавить мейнстрім — нас цікавлять ті, хто сьогодні видається ексцентриком. Лідери, в яких є пасіонарність, потенціал для майбутнього. Однозначно, наступним кроком після когнітивного форуму в Києві ми робимо міжнародний саміт, присвячений питанню становлення когнітивного світу. Візьмешся?

Федір кивнув, хоча слабо уявляв, як він зможе охопити територію від Фолклендських островів до Узбекистану.

Збентежений новою масштабною пропозицією, я підійшов до книжкової полиці й став вчитуватися у назви авторів.

— Плутарх?!

— Не питай. Я просто люблю, щоб у мене все було під рукою, — Карманов дістав з полички томик Данте.

— «Мы истину, похожую на ложь, должны хранить сомкнутыми устами, иначе срам безвинно наживешь», — зачитав він. — Люблю іноді поворожити на книгах. Тепер ти.

Він простягнув мені книгу, і я, привівши її сторінки в рух, зупинив погляд на першому вірші, що трапився посеред листка:

— «Узнать тебе пора, что при подъёме кажется сначала всегда крутою всякая гора», — зачитав я, і Карманов підійняв вказівний палець:

— От бачиш, як усе сходиться. Сумніви — це шайтан. Ми на правильному шляху. Роздивляйся, а я нагадаю Віці про пиріг і каву.

Я вирішив трохи пройтися вздовж полиць, щоб роздивитися його бібліотеку уважніше. При стіні — зручний широкий робочий стіл, все розкладено акуратно — ноутбук, канцелярське приладдя. Ця кімната була зовсім незатишною. Вона виконувала чисто функціональну роль, і Карманов, мабуть, був з неї задоволений. Скрізь білий, сяючий простір — яскраве холодне світло робить білизнý стін ще різкішою. Задираю голову догори, щоб роздивитися стелю — тут спокійно помістився б іще один поверх — і його зачатки можна відстежити у бібліотечних шафах на другому поверсі, куди ведуть стрімкі сходи понад книжковою полицею. Там, на хорах — бо ця кімната явно тягне на сакральний простір — теж світиться світло, приваблюючи пройтися вздовж рядів з книжками, перевіряючи свою ерудицію — якщо не в прочитаних авторах, то принаймні в назвах легендарних фоліантів, які траплялися або ж були почуті.

— Ну що, знайшов щось цікаве? — несучи пишний пиріг з грушами, у бібліотеку повернувся Карманов. Він поставив пиріг на столик, а сам дістав з шафи кілька ваговитих фоліантів і поклав на журнальний столик поруч із тацею.