Світлана Талан - Спокута

Після довгих роздумів жінка врешті-решт забулася в тривожному сні, вирішивши, що ще не час впадати в паніку. Уранці вона поїде до Романа додому й дізнається, що сталося. Він не міг її підвести, він завжди дотримував слово.

Катерина зупинилася біля будинку Романа. На вулиці стояла його автівка, і жінка зраділа, що її коханий вдома. Вона натиснула кнопку дзвінка раз, другий, третій… десятий, заглянула крізь металеві ґрати воріт. Буяв зеленню садок, дзюрчала по камінцях вода, приваблювала до себе дерев’яна альтанка, але Романа ніде не було видно. Постоявши хвилин із десять, Катерина знову кілька разів марно натиснула кнопку дзвінка. Тоді вона підійшла до «БМВ», нахилилася до тонованого скла і, прикриваючись від сонячного світла, заглянула всередину. Там нікого не було. Катря дістала з сумочки мобільник, натиснула «виклик». І тут почула з авто мелодію телефону. Скрізь скло вона побачила, що на пасажирському сидінні лежить телефон Романа й мигає світловим викликом. Щось у всьому цьому було незрозумілим, і вона вирішила поїхати до Миколи, щоб внести хоч якусь ясність.

Жінка з труднощами знайшла будинок Миколи, не запам’ятала дороги, була тоді дуже схвильована зустріччю з Романом. Добре покружлявши вузькими вуличками, вона нарешті зітхнула із полегшенням. Для певності грюкнула хвірткою й почула гавкіт німецької вівчарки.

На її щастя, Микола був вдома. Він гостинно запросив гостю до будинку. Але Катерина відмовилася.

– Я заїхала до Романа, бо мені конче потрібно з ним зустрітися, – сказала вона, – але його немає вдома. Тоді я подумала, що він може бути у вас.

– Я б теж цього хотів, – посміхнувся Микола, – навіть вчора запрошував у гості, аби попити пива. До речі, пиво будете? Справжнє живе пиво…

– Дякую. Так Роман не був у вас?

– Ні. Відмовився. Довелося шукати іншого напарника. Хіба ж можна пити пиво самому?! Ніякого задоволення.

– А коли, в який час ви запрошували Романа?

– Надвечір, коли він, напевне, повертався додому, я йому зателефонував, але він сказав, що в нього якісь справи. Я спокушав тим, що в мене є гарна рибина, але той відповів, що риба протухне, доки він збереться до мене на пиво.

– Тобто він не збирався до вас найближчим часом?

– Ні. Сказав, що буде займатися своїми справами не менше тижня.

Жінка замислилася.

– Може, він у Івасика? – з’явилася в неї рятівна думка. – Ви знаєте його телефон? Де він живе?

– Ні, Катрю, не знаю, – похитав головою Микола. – Я знаю, що вони підтримують зв’язки, але я сам з Івасиком не знайомий і, відверто кажучи, намагаюся триматися від таких людей подалі. Не хочеться знову загриміти за ґрати.

Катерина посміхнулася, згадавши чисті бланки документів на столі Миколи та печатки в шухляді, але промовчала.

– А ви зателефонуйте йому, – порадив Микола.

– Телефон Романа лежить у машині, а «БМВ» стоїть під його будинком, – знизала Катерина плечима.

– Значить, поїхав кудись у справах і забув мобілу, – зробив висновок Микола й додав: – А ви не хвилюйтеся, бо він надійна людина. Якщо кудись і відлучився, то за тиждень повернеться…

– Дякую вам, – розгублено кивнула жінка і, попрощавшись, попрямувала до свого «Опеля».

Їй не залишалося нічого, окрім як поїхати до його клубу. У «Роірі» її зустріла жінка-адміністратор, яка сказала, що Роман Павлович не доповідає їй, де він зараз і де буде за годину.

– Тим більше, – додала вона, – Роман Павлович суворо забороняє доповідати незнайомим людям про його місцезнаходження.

– Звичайно. Він ділова людина. А він буде за тиждень?

– Можливо. Зазвичай він попереджує мене про свої від’їзди. Але життя непередбачуване. Може, виникли якісь невідкладні справи, то поїхав і не встиг залишити розпорядження. Але про це йому не варто хвилюватися, бо я працюю не перший день і…

– Дякую, – глухо сказала Катря. – Дякую вам.

– За що?

– За розмову.

– Якщо Роман Павлович з’явиться, то як йому про вас доповісти? – уже вслід їй крикнула жінка.

– Він знає. Скажіть, що приходила Катря.

– Добре, я передам, – знизала плечима адміністратор і задивилася на красиву жінку, що, ніби зів’яла на сонці квітка, повільно підійшла до свого авто, сіла за кермо, але поїхала не одразу. Кілька хвилин сиділа так, ніби завмерла, потім різко зачинила дверцята, голосно ними грюкнувши, і натисла на педаль газу так сильно, що колеса під автівкою пронизливо заверещали.

Удома Катрю чекав ще один сюрприз. У своїй кімнаті лежав на ліжку та стогнав Сергій. Як з’ясувалося, він пішов до магазину за продуктами, а його перестріли молодики з чорного «БМВ». Вимагаючи гроші та погрожуючи, гарбузоголовий Міша вивернув Сергієві мізинця, і тепер той спух та був розвернутий в інший бік.