Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Тоді мова зайшла за кораблі. Ненсі нетерпляче розпитувала про подорожі; що одягати, скільки давати чайових і кому, як заздалегідь слід замовляти квиток, щоб гарантувати собі добре місце.

– Гелен отримала свій у день замовлення, – пригадала Джойс.

– Але це не завжди так, – заперечила Ненсі. – Я пригадую скільки хвилювань ми мали, коли замовляли місце якомусь приятелю Боббі, що раптово мусив виїхати до Буенос-Айреса.

Він боязко позирнув на Гелен і, зустрівшись з поглядом, спрямованим просто на нього, помітив, як бентежно нахмурилися її брови. Хутко опанувавши себе, вона сказала:

– Мабуть, то був дуже гарячий сезон. Коли це було?

– Коли це було, Боббі? – запитала Ненсі. – Ти мусиш пам’ятати. Пригадуєш, яка то була радість, коли ти посадив його на те судно. Мабуть, відтоді вже минув десь рік, можливо, трішки більше.

– Щось таке, – відповів він збайдужіло.

Офіціянти роздали їм меню. Джойс і Ненсі прихили голови, вибираючи смак парфле. Гелен піднесла свою картку, затуливши від них лице.

– То було дуже мило з вашого боку, – сказала вона лагідно. – Я не здогадувалася про це – донині.

– Я й не мав такого наміру. Я сподівався, що ви не будете замислюватися про це. Вибачте, що ця справа ненароком виявилася.

Її обличчя на мить замислилося; а тоді зненацька проясніло.

– О, я розумію! – пробурмотіла вона.

– Дивно, що це так.

Вона енергійно кивнула головою.

– Це щось на взір… моїх Бурдіні… і цього хрестика, авжеж?

– Так, саме так!

Джойс поклала край їхній загадковій грі, вимагаючи ясности в питанні десерту… То була дуже ніжна мить. Тепер, коли він обмірковував усе, аналізуючи, йому спало на думку, що в тому непростому становищі його терміново покликали на порятунок, і в цю мить він міг тішитися надією, що їхнє непорозуміння остаточно вирішиться…

Він устав і заходив по кімнаті, притисши кінчики пальців до скронь, затримався біля столика, набив люльку, доклав дров у коминок і знову опустився у крісло. Невеличкий катедральний годинник на коминковій полиці втомлено вибив четверту.

Ці чотири удари, що принагідно привернули його увагу, умить заволокли хмарою його думки. Але друга чверть була зовсім инакша. Видавалося, що тепер годинник відчутно повеселішав. І коли він дійшов до третьої чверті, то звучав майже підбадьорливо. Але завжди те знесилене, понуре, глузливе, саркастичне да-де-ді-дум першої чверті пронизувало його урочистою безглуздістю всього, що він робив, і марністю того, що замислив. Сталося саме так, неначе Вічна Доля простягла свої довгі руки і позіхнула. Він ніколи не міг бути певен достоту, що промовляла вона. Подеколи удари були лише чотирма градаціями виразного знаку невимовної втоми.

Відлуння чутно досі. Він підніс очі вгору. Чверть на другу… І знову поринув у розмисли, понуро, усвідомлюючи, що його спогади з тієї миті будуть тривожними.

Коротка подорож у його авто до театру неподалік минула без особливих подій. Під’їхавши до узбіччя, він почув, як Гелен гукнула до Ненсі: "Який чудовий автомобіль! Що це за марка?"… Він не розчув відповіді Ненсі; але вона знала.

Вони дуже спізнилися, надовго затримавшись на вечері… Вони навпомацки пішли услід за невеликим ліхтариком капельдинера і винувато принишкли на своїх місцях, які, на щастя, були біля проходу.

Жвавий хор церемонно помаршував через сцену, в один ряд, щільною лавою, наче строката гусениця; пококетував, загорланив пронизливу ноту, розбігся і привітав чоловіків, що вигулькнули з-за куліс. Головна пісенна тема шалено пролунала ще раз, закінчившись оглушливим виском з піднесеними вгору руками, і яскравим спалахом світла, після того як упала завіса.

Джойс, яка наполегливо старалася вести перед, нахилилася наліво, через Ненсі й Гелен, щоб передати йому квитки. … Як виразно тепер поставала перед ним кожна тривіяльна подія, рельєфно викарбувана в пам’яті… Простягши руку по корінці квитків, він наблизився до голого плеча Гелен. Його долоня легенько ковзнула по її руці. Кожний випадковий доторк здіймав у ньому задушливу хвилю емоцій. І тільки тверда воля допомогла йому побороти спонуку торкнутися її.

Він не міг пригадати, про що балакали в першому антракті. Видавалося, що Джойс говорила найбільше – про одну цікаву пригоду під час прем’єри "Джасмін" у Нью-Йорку. Ненсі слухала щонайуважніше; Гелен, усміхаючись, виглядала трішки неуважною, трішки заклопотаною.