Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Повернувшись від Тоні, безсонний та очманілий від щастя, він вирішив, хоч як було пізно, розшифрувати кілька сторінок журналу. Спершу він читав терпляче, з широкою усмішкою приємного передчуття. Він зразу ж відчув бажання, щоб ексцентричний автор докінчив банальний вступ і взявся за розкриття своєї великої таємниці – яка мала би бути велетенською, з огляду на весь цей витончений фокус з шифром.

Безумовно, поки що він не дійшов ще до чогось такого, що вимагало би товстого муру таємничости. Було б дуже важко спонукати широку громадськість прочитати це, опублікувавши англійською у вільному обігу; але вдавати, що це глибока таємниця, було б ідіотизмом.

Трохи згодом він натрапив на абзац, який змусив його скривити рота і вичавити з обкуреного горла гірке: "Що за…!" Він зневажливо відкинув невелику книжку; устав, походив по підлозі, запалив люльку, кинув її зі стуком на стіл; роздягнувся і пішов до ліжка – але не спати.

Це розчарування стало найважчим ударом в його житті. Ще три місяці тому він ніколи не брав на віру "великі моменти", "кардинальні рішення", "великі зречення", "посвяту" і подібне. Якщо люди раптом припиняли робити щось одне і поспіхом бігли в иншому напрямку, це означало, що вони зауважили більшу вигоду для себе. Щодо легенд про Савла, Святого Франциска і Жанну, то якщо в них і була якась правдива основа, то психіятри могли б пояснити її.

І не виявляв також жодної терплячости до липких солодощів сентиментальности, тих вишукано напахчених марень, які розніжені мрійники називали "ідеалами". Він завжди хотів того, щоб уся ця бредня зоставалася на службі в проповідників, поетів і слізливих журналісток.

Але останнім часом його думка з цього приводу змінилася. Неймовірний збіг обставин, коли його рятували з озера, поки инше життя гинуло в ньому, рятували коштом цього життя, пробудив у ньому велетенську вакханалію почуттів. Він міг зрозуміти Савла й Жанну… Гадсон став його ідеалом, зорею, сонцем, тотемним стовпом!.. А тепер все скінчилося!..

Добре відома давня історія про ідола, що не встояв на глиняних ногах. Його ідол падав запаморочливо… хворий на голову! Дорости до зрілости без "ідеалів" будь-якого роду; присвятити себе одному, запізніло, але з всепереможним завзяттям; і дізнатися, спаливши позаду себе всі мости, що його герой виявився йолопом!.. То був підступний удар!

Він опустив розпашіле лице на подушку і зцідив свій гнів аж до гіркого осаду… Не те щоб він звинувачував схильність Гадсона встромляти довгого носа у справи инших, пристрасно жадаючи чинити одне добре діло на день, наче той бойскаут, яким його голосив той дурний журнальчик… але… милий Боже!.. Гадсон не був першим в історії людства, хто лоскотав своє его і рвав на собі сорочку, роздаючи милостиню!

Кінець кінцем він запав у тривожний сон, бурмочучи, що має в біса приємне бажання виїхати до Нью-Йорка зранку і сісти на перший же корабель до Шербура… Його паспорт досі дійсний… Grandpère його радо вишле… Тоді йому не доведеться дивитися у вічі Ненсі. Яка ж це буде підлість!.. А Grandpère?… Милий старий останнім часом невимовно гордився ним…

У Детройті він буде вже за п’ять хвилин. Слід поводитися досить обачно, щоб не образити Ненсі. Чому б не передати їй журнал, ключ до шифру і відразу піти геть, неначе в нього якась термінова справа? Він міг би сказати, що дід дуже потребує його. Вистачило б того, якби він сказав, що занедужав сам.

Вона чекала на нього біля воріт, наївна і радісна, коли він вперше запримітив її з тунелю. Трохи збентежилась, коли він наблизився. Отже, все було написано в нього на лиці!.. Він спробував намалювати усмішку – знаючи, яким хворобливим вийшов цей посміх; узяв її за лікоть; запитав, не дивлячись їй у вічі, чи має вона щось перекусити, на що отримав заперечну відповідь; сказав носієві постерегти його сумки; і завів Ненсі в тихий закуток залізничного ресторану, де наробив багато галасу, допомагаючи скинути їй плащ – нервозний, як лис у клітці.

– Але я думала, що ти досягнув успіху, любий. – Вона стежила за ним допитливими очима, поки він дедалі більше метушився коло неї і наробив собі чимало клопоту, намагаючись знайти місце для її парасольки. – Ти не подібний до героя-переможця. Радше на чоловіка, який погнався за прекрасним метеликом, під враженням, що це якийсь птах; і виявив, позбивавши йому крила, що спіймав черв’яка.

Боббі поклав меню, яке почав зосереджено вивчати, і акцентував свою відповідь, поклавши довгий вказівний палець біля її тарілки.