Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Так, мем, – послужливо відповіла Коллін, що звикла до припадкових позастанових зізнань, якими сподобляла її господиня, – безумовно!

І тоді, очевидно невдоволена своєї відповіддю, яка була аж надто легковажною для того, хто був сповнений такої трепетної поваги до смерти, Коллін додала могильним голосом:

– Мабуть, було вельми важко, мем, зоставити його там.

Після чого матір промовила своє пам’ятне поминання:

– Зате тепер я знаю, де він!

Иноді, коли під час навчання в коледжі Боббі був саме на тій стадії інтоксикації, яка трагічне в людському досвіді спотворює такою мірою, що воно обертається на великий, крикливий фарс, а священні спогади скривлюють обличчя і висолоплюють язики, глузуючи з будь-якої пристойности, він пригадував поминальне слово матері, горласто реготав і ляскав по коліну. "Яка влучна епітафія", – загорланив він одного разу і відразу ж вилаяв себе, назвавши п'яним дурнем.

Боббі не міг напевне пригадати, коли саме усвідомив, що його батько і матір зневажали одне одного. Мабуть, це сталося ще в малолітті. До того часу, коли йому минуло вісім, припинили сварки; їхня взаємна зневага була надто обтяжливою для такої тендітної субстанції, як мова. Безсумнівно, вона сильно страждала; але було безглуздо ставати на її бік. Вона заслужила жаль свого сина, і отримала його. Він був би радий поважати її, якби це було можливо.

Дражлива, самолюбна, підозрілива – Максина Меррік мала незмірно складний характер. Єдиним її хистом була гра на піяніно; розуміючи, що це єдиний талант, який має змогу передати, вона почала навчати дитину фортепіянної техніки ще до того, як він вивчив літери на своїх кубиках.

Неспокійна то була душа. Темперамент її занедужав на на "мінливу тривогу"; вродлива, свого роду… ясна блондинка… що завжди привертає увагу в оперному театрі, де від одного погляду на неї зблизька перехоплювало подих; схильна до нападів меланхолії, особливих виправдань яким не було, Бог цьому суддя; невдоволена власною особистістю, яку повсякчас поривалася вдосконалити, або чаклуючи над своїм лицем і фігурою, або приносячи свій розшарпаний розум самозваним психіятрам і ворожбитам на виправлення. Її додали до свого списку простаків усі дурисвіти в місті; вона з пошаною говорила про хіромантію; стратила чималу суму на гороскоп, що особливим чином пов’язував її діла з рухом Арктура; часто просила собі поворожити.

Вона металася між закладами, що піклувалися про тіло і лікували душу. Після бурхливої пори, ревно присвяченої усіляким общипуванням, чищенням, фарбуванням, косметичним маскам і масажу; відсидівши довгі і болісні години в салонах косметологів, Максина зненацька знемагала від непоясненного напливу огиди, і поспіхом вирушала до якогось розкішного санаторію де, майже в монастирській самотності, жила прісно й нудно і вислуховувала вечорами, лежачи на канапі, медоточиві слова про вираження особистости… заспокоєні нерви… волю до життя… життя уповні; а опісля менш пишномовні коментарі голови цього закладу щодо важливости внутрішньої чистоти – але не совісти, бо це навіть не спадало йому на думку, свідченням чого були підроблені рахунки – а товстої кишки, яку він згадував з банальною простотою, що трішки бентежила новоприбулих, але все одно слугувала їхньому посвяченню в зовсім невибагливе покликання до іпохондрії.

У цю пору покращення особистости і здоров’я Максина худла на багато фунтів і додавала стільки ж нових слів до свого патологічного словника. І упродовж цього усамітнення її проймала така ж зневага до своєї зовнішньости, як у тибетського лами.

Одного дня, без жодної очевидної причини, окрім власної примхи, вона здіймала метушню з валізами, пакунками, квитками й таксівками, і хутко поверталася додому, на превеликий подив заціпенілих йогів, що набирали жиру під її опікою, і обурених блідих дурисвітів, чиї прибутки тривожно маліли через раптову демобілізацію Хрестового походу до Вічного Світла. І серед пацієнтів зазвичай ходили чутки, що місіс Меррік була видатним соціяльним провідцею… "і мусить, моя люба, спинитися і відпочити кілька тижнів, вряди-годи, ти розумієш, що я маю на увазі"… що було цілковитою нісенітницею; бо Кліф Меррік нікуди не брав її собою, і вона могла перелічити друзів на пальцях.

У ці мандри в пошуках молодости, краси, супокою і світла матір ніколи не брала Боббі з собою. Він лишався вдома під опікою трудовитих слуг і безкінечної вервечки молодих гувернанток, жодна з яких ніколи не затримувалася довше, ніж на кілька тижнів. І вродливіші зазвичай зникали найшвидше… подеколи й за годину. Він влаштував бурхливу сцену, коли міс Ньюман покинула його, навіть не попрощавшись, і батькові довелося почастувати його різкою за вчинений рейвах.