Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами (вибране)

– Ето мнє жєна за сутки до виезда приготовила; там шіповник, разние трави… Жєна знаєт моі вкуси, стараєтся. А ви жьон распустілі, не воспитали іх, вот и пєйте ето сві…

На цих словах, мова його урвалася, рот болісно скривився, а знизу донісся брязкіт розбитого скла… Кирил Гаврилович смикнувся в ту сторону, пластикова кришка термоса звалившись з коліна і зашкварчала, в багатті…

– Кириле Гавриловичу! Не переймайтесь! – втішив Артеменко, простягаючи Кирил-гаврилу свою кружку з «свинячим пойлом» – Так має бути, бо ж ми одна сім'я, а ви наш батько! Будемо користуватись тим, що Бог послав і не будемо жалкувати за тим, що відібрав з милості своєї…

Селенгою знову пронісся потужний гуркіт.

– О! – урочисто підняв вказівний палець вгору Андрій. – Правду я кажу! Той Хто Греблі Рве – не дасть збрехати! Дякуємо за теплий прийом, за гостину, мусимо швидше до себе, поки дорогу водою не залило. Ні хвоста, ні луски вам!

– А йдіть ви… – майже хором пролунало нам вслід.

«Додому» ми дістались швидше ніж з «дому» до «печери» може тому, що йшли впевненіше, а може тому, що мороз підганяв нещадно. Світла нашого багаття ми не помітили, і легко могли б проскочити, аби нас не зупинили Женя з Мишком, що вже порались біля лунок.

– Прогулюєтесь? Променад влаштували! А нам за вас в крижаній воді бовтатись? Беззлобно дорікнув нам Женя. – забирайте своїх налимів, а через пару годин за нас сходите – побовтаєтесь, як оце ми за вас зараз!

– Ой, хлопці, коли ви почуєте, яку новину ми для вас добули, то ви не тільки всю ніч будете за нас рибку ловити, а ще на пінопласт нас вкладете і перевертати будете з боку на бік, щоб ми, бува, не замерзли…

– Що ж то за новина така?

– А ходімо до багаття, подивимось на улов, потім ви посідаєте, щоб не попадали, і ми все розкажемо.

Перший мій налим, якого витяг для мене Мишко, був, просто красень! Сомів вже не раз бачив, а налима – вперше, втім і три інших були, як на підбір, майже однакові.

– Бідні рибки, – пожалів я їх: – отак, з +4 °C на -40 °C, та ще й голяком… 44 °C перепад температур…

– Ти ба, який жалісливий! Дома відігрієш на пательні до +120 °C! Тоді він все тобі і пробачить. – Порадив Женя.

– Це єдине, що мене втішає, – відповів я, підсовуючись ближче до багаття.

– Ну, то ми вже повсідались, що за новини? – запитав Женя.

– На мій погляд, як на мене, – сказав я, непомітно підморгуючи Андрієві, – головне це те, що Кирил-гаврил, бажаючи похизуватись перед нами своєю вишуканістю, розбив свій знаменитий термос!

– Це, звичайно, приємна і вельми цінна новина, – здивовано вимовив Женя, але, чи варта вона тих благ, які ви собі за неї вимагаєте?

– Так це ж ще не все! – підключився до мого повідомлення Артеменко, і бісики заграли в його очах. Кирил-гаврил вимагає, щоб бригадир, який послав нас до нього, тобто ти, Женя, відшкодував йому його збитки…

– Я? А я тут яким боком?

– Ну, як то, яким боком? Ти ж у нас начальник, – смиренно схиливши голову, з невимовним жалем відповів Андрій. А Кирил-гаврил, ти ж його знаєш, він сказав, що то все через нас, але, каже, що з вас взяти, ви люди підневільні, «взіщу», каже, з вашого начальника…

– Ми вже казали-казали, пояснювали йому, пояснювали, а він… Ти ж знаєш Кирил-гаврила… – підтримав я Артеменка.

Женя був, як кажуть, «тертий калач», на такий немудрий розіграш не піддався, сказав:

– добре, беру вас в долю. Зберіть з кожного тугрів – на пів термоса, а я вже віддам Кирил-гаврилу, як не забуду…

– Ага, Женя, не забудь, будь ласка, бо з нового року вже нікому віддавати буде…

– О! Нарешті! – Картина Рєпіна «Пріплилі». Колись, Андрію, втоплю я тебе, як Тарас Бульба, не дочекавшись кінця твоїх «розвідданних».

– Тарас свого Андрія пристрелив…

– А я, спочатку, втоплю!

– Може до літа почекаєш, бо холодно зараз!

– А-а-а! Холоду боїшся!!!!

– Та нє, я за тебе переживаю! Поки для мене підходящу лунку роздовбаєш… Поки мене зловиш та до неї притягнеш – втомишся!.. Давай, вже до літа відкладемо, а я тобі головну новину розкажу. Тільки давай умовимося; з вдячними поцілунками не лізь – не люблю я цього – краще за налимчиками ще раз збігай. Домовились? – Так от, пообіцяв Кирил-гаврил, якщо ти не компенсуєш йому втрату термоса – покине він нас зразу після Нового року. Назавжди!!!

– Серйозно? То, може – по 15 крапель розведеного, за гладеньку доріжку Кирилу?

– Та, можна і по 30, нам з Вовою, якщо, звичайно, по налими ви з Мишком підете….

Над Селенгою знову прокотився гуркіт.