Володимир Худенко - Дим

Що воно, Аллах акбар, таке? Де це воно я? А, стій, це Ларина кімната, і в ній горить лампа. Він зрозумів, що як ішов, то наткнувся, мабуть рукою на двері кімнати, і вони отак ото розчинились, впускаючи в коридор пучок яскравого світла. Але куди ж я йшов? – подумалось йому.

Куди я йшов, за чим я йшов?

Підожди, це… Ларина кімната.

Значить… Значить, що?

Так, Лара ж казала! Щось…

Щось вона казала таке. Щось…

Вона казала. Вона казала.

За чим ти йшов?

Так! Вона ж казала – за чим ти йшов, Антош?

За чим, Антош, ну за чим?

Зачем Антош, ну зачем?

Він хитнувся, його повело.

Шафа з книгами, плакати зірок, намальовані зірочки, «Лето 1984, Август», кипариси на березі моря…

Ларо, не плач…

Ларо, не плач.

Ларо, не плач!

Він скривився, його знов повело, замутило.

Лампа мигнула огненною гадюкою, оставила опік зіниці.

Що воно гуде, га?

Що воно так шумить?

Тужливий вітер похмурої осені, гул турбін.

Що?

Лара плаче, скажи їй щось, що?

Щоб не плакала, знайти слова.

Що?

Лар…

Гул, у вухах гидотно шумить.

Що ж?..

Знаєш… Ти схожа на мене. Коли всміхаєшся і… погляд.

Ні, це не те. Щось… Не те, не те!..

Він повів рукою, всівся на її розкладений диван-малютку.

Сестричко, не плач.

Мені страшно за неї, Господи, страшно!

Ля ілаха іллялах…

Мм…

Мухаммаду…

Мм…

Як її захистити, як? І головне – од чого?

Мм… гуде у блядських вухах.

Зацепить карабины!

Захи…

Захистити.

Ні-ні!

Одійди од моєї сестри, заберись од моєї сестри! Не чіпай її, наволоч, я тебе прожену, вона не зронить більше й сльозинки, чуєш, зміюко, я її захищу, ти гад, гад, слизький гад, що повзе по зіниці, я тебе не пущу, ти заберешся від неї, заберешся… й приїде тітка Женя, і поцілує її, і завірюха за вікном, і мама ще жива, і ми дивитимемось, слова мають найтись самі, ми дивитимемось і слухатимемо…

… Передают новогоднее поздравление советскому народу Генерального секретаря Центрального Комитета Коммунистической партии Советского Союза Леонида Ильича Брежнева.

Дорогие соотечественники, дорогие товарищи и друзья! Центральный Комитет партии и Советское правительство уверены, что и в новом…

Тьма, тьма.

Липка тьма цинкової коробки.

Антош, братиииш! Ааааантош нет нет нет нет! Пустите меня! Пустите, неееет! Пустите меня к нему, я так скучила за ним, пустите меня к нему… Антооош! Откройте Господи Христом Богом молю нет нет нет, подождите, нет нет нет… Аааантош, зачем, ну зачем, Антоша, пустите, нет пустите меня к нему о боже нет, підождіть, нет нет нет, а боже мій світе нет, підождіть я ще не попрощалась, ще ні!

Прапори, прапори.

І липень і юність і райцентр у ранковій тьмі тополиний пух жнива країна мама болотисті роси в принишклий пирій пахучі вітри прогірклого літа.

І прапори над твоїм життям.

Найшлись, найшлись, ось вони, я найшов слова.

Підійти до неї, сказати.

Лар…

Торкнутись рукою її плеча.

А тоді сказати.

Ледь ніяково й упевнено.

Я, гражданин Союза Советских Социалистических Республик, вступая в ряды Вооруженных Сил, принимаю присягу и торжественно клянусь быть честным, храбрым, дисциплинированным, бдительным воином, строго хранить военную и государственную тайну, беспрекословно выполнять все воинские уставы и приказы командиров и начальников.

Я клянусь добросовестно изучать военное дело, всемерно беречь военное и народное имущество и до последнего дыхания быть преданным своему Народу, своей Советской Родине и Советскому Правительству.

Я всегда готов по приказу Советского Правительства выступить на защиту моей Родины – Союза Советских Социалистических Республик и, как воин Вооруженных Сил, я клянусь защищать ее мужественно, умело, с достоинством и честью, не щадя своей крови и самой жизни для достижения полной победы над врагами защищать ее защищать ее защищать ее защищать ее защищать её…

Защищать ее…

Защищать ее…

Защищать ее…

І вона зиркне крізь сльози й обніме мене.

І більш ніколи-ніколи не плакатиме.

Боже, як мені дурно!..

Як лишень дурно!.

Боже, чого я лежу?

Я сплю?

– Антош…

Лара та Ірина зазирали в двері до нього, і він підняв голову.

– Ты спишь, Антош? – Лариса.

Ірина занепокоєно дивиться.

– Прилег. Чуть-чуть устал, – він мляво всміхнувся.

– Погано? – Ірина.

Сестра занепокоєно дивиться.

– Та ні… Я цей, зараз, трошки полежу.

– Ну отдыхай, отдыхай, – Лара.

Іра сміється.

– Мы в зале, если что, – Лара.