Володимир Худенко - Дим

– Клич в разі чого, – Іра.

Куди вони ділись?..

Обидві…

Тю.

Ну й нехай.

З горем пополам вимкнувши ліхтар, він лежав у тьмі, прикривши очі рукою. Може, з півгодини полежав – йому покращало. Покращало настільки, що він навіть увімкнув світло, полежав зі світлом, а тоді підійшов до Лариної шафи і взяв відти тоненьку дорогоцінну книжечку під сірою палітуркою. Одкрив щось навгад, бігав по сторінках. Тоді спинився на випадкових рядках:

Його знов хитнуло, він втримався за шафу.

Пробіг униз по рядку, прочитав:

Поклав назад, розвернувся, вийшов у коридор неспішно. У залі так само світилось, і двері там були одчинені. Він зазирнув туди, не виходячи із пітьми.

Іра сиділа в кріслі коло телевізора, в сусідньому – Юля, на дивані – Олег. Вони роззявивши роти, зацікавлено слухали Ірину, а та знай собі розбалакувала недолугою російською, раз од разу зриваючись на українську:

– … Ну от это, знаете, ну как оте наркоманы її варять, на молоці.

– Молочина! – вигукнув Олег, здогадавшись.

– Ну да, – продовжувала Ірина. – Ото наскубуть тої коноплі, ну зварять, а тоді дітей нею понапоюють.

– Как? – ахнула Юля приклавши руку до грудей. – Зачем?

– Ну сама подумай. Это ж в старые времена, тогда панщина была, ну как это по-вашему, кріпацтво…

– Крепостное право! – знов здогадався Олег.

– Ну да. И там отбывали какие-то дни, ну робота на пана, ну там, скажем, у жнива, як це по-вашому, жатва, жнивье?

– Мы поняли, поняли… – нетерпеливо закивали обидва.

– От. Ну і як, а там діти грудні… Ну, маленькие еще, они плачут, їсти хотять, их спеленают так от и… ну бросят там где-то в гаєчку, как это по-вашому? Лесок, рощица? Короче, не суть. Ну они сами жнут там, в нивах, ну бабы эти, а деток оставят, напоят тою бовтанкою, аби не плакали.

– Ужас какой!.. – знов зойкнула Юля.

– Ну да, – погодилась Іра і задумалась собі, коротко кивнувши.

Тоді продовжила так само задумливо:

– Они спят себе от этой конопли. А некоторые умирали.

– Умирали? – Юля ще ширше розкрила очі.

– Ну да, – Іра зітхнула. – Может, если крепкую надто заварят… или детки если маленькие.

– Страх господень! – видихнула Юля.

Антон повільно, обережно розвернувся назад – у голові якась пустота ватна, ні думок, нічогісінько – він ступив пару кроків по коридору.

– Неужели это правда? – ще почув він ошелешений Юлин голос за спиною. – В самом деле, такое было?

– Та не знаю я, – знов зітхнула Іра. – Кто постарше, рассказывают. Мо ’ що й видумки…

Вони ще щось там собі гомоніли, але Антон уже не розбирав. Він обперся рукою об дверну раму кухні і зазирнув туди. Сіяв розкритий холодильник, а коло протилежної стіни пристрасно обнімались та цілувались Лара з Ігорем у своїх вишитих сорочках. Вони несамовито притискались один до одного – як Антон хитаючись, обережно підійшов до дверей, то Лара якраз, притискаючи Ігоря до стіни, пристрасно цілувала його в уста і пестила однією рукою його плече, а другою груди. А поки Антон розлупався, ще їх і не впізнавши до ладу, вони немов якось стрімко помінялись містами – Лара стояла спиною до стіни, піднявши одну руку, а Ігор тримав ту її руку у своїй, ніжно пестячи їй зап’ястя, другою ж рукою вона гладила його голову, а він своєю ковзнув по її талії… Тепер він цілував її уста, щоку, а тоді опустив голову і поцілував їй горло, припав до її яремної впадини, важко дихаючи – вони обоє так важко дихали. Лара ледь чутно застогнала, а він опустив чоло на її плече і проговорив тихо, тужно, з таким же ледве чутним стогоном, гірким болем в голосі, стражденно:

– Ты… ты… ты…

Антон соромливо одвернувся і почовгав собі до веранди – одвідти також доносились жваві голоси, либонь, якась завзята суперечка – чоловічі голоси та різкі вибухи жіночого сміху.

– …Для них хороший русский – мертвый русский, а не Ельцин какой-нибудь. Это цивилизация геноцида… – начебто отой москвич. – И Ельцин для них такая же гадина, как и остальные сто пятьдесят миллионов.!.. Ну, девочки, ну не ссорьтесь вы!

– Не ссорьтесь, девочки! – глузливий голос кінорежисера, плямкання.

– Просто эта гадина им помогает разрушать нашу империю зла! Пока…

– Тссс!

– Но как только, если только, попомни мои слова, он рыкнет что-то не то на них… то мгновенно превратится в красно-коричневого диктатора, расстрелявшего свой парламент, устроившего геноцид мирного чеченского населения, и так далее, и тому подобное…