Зінаїда Луценко - Свята Марійка

– Поїду, бо моя Іринка в міліції мене почне шукати! – зачинив аж уранці Михась за собою двері.

Через два тижні після того Іван загадав їхати до своїх батьків на Різдво. Марійка аж зраділа:

– Я ж так люблю кутю!

– О! Моя мати варить добру кутю, от поїдемо – ти покуштуєш! – пообіцяв Іван.

Це вже вони саме вкотре замирились.

Як же приїхали Іван із Марійкою до свекрів-батьків і зайшли до них у квартиру, то побачили таку картину: серед кухні валялися ложки, побите скло, а ще скрізь у коридорі було розлито помиї й хрустіли черепки. А в кімнаті на ліжку лежав уже присмирнілий – чи не міг від горілки сам устати – Іванів тато, і над головою у себе ще вимахував кулаками. Мати ж, розхристана й захекана, із чималою червоною «квіткою» під оком, вже била його мокрим рушником по голові. Було видно, що буря щойно відшуміла і Рузя мала перемогу.

– О! Це у нас так завжди на Різдво! – сказав Марійці чоловік. – Ходімо краще в гості до кумів, бо тут ми куті сьогодні не наїмося.

Перелякана Марійка, в оберемку із малою дитиною, замість святкувати у теплі, брела поночі містом й усе промовляла до Івана:

– Це ж яке у тебе з таким батьком тяжке життя було! – жаліла.

– Аби ти знала!..

Вже в кумів вони гарно погуляли і таки справили Різдво. Хрещений тато на радощах подарував Ігореві із нагоди свята повнісіньку свиню-копилку грошей, на що його жінка надула губи. І коли Іван із Марійкою збиралися додому, почули таке:

– Це уже останній день, що ми разом! – кричала Іринка. – Бо назавтра точно понесу у загс заяву, будемо розлучатись!

– Через що?!

– А через твою щедрість! Мені набридло, що ти всім годиш, віддаєш останнє! Нащо віддав свиню?

– Це ж хрещеник, – виправдовувався Михась.

– А я – твоя дружина! Ненавиджу, скотюго!

Іван був такий вражений почутим, що пообіцяв Марійці ніколи більше й пальцем її не чіпати.

І вона йому повірила!

Але після Різдва, вже вдома, Іван Марійку таки побив…

І того дня, коли Марійка відчула, що в неї знову має бути дитина, вона лежала у своєї сусідки із побитою головою – були перед тим у цих сусідів у гостях, Іван приревнував Марійку до господаря, цілісіньку ніч бив.

Насилу аж під ранок, як чоловік ухекався й заснув, Марійка змогла втекти із дому й не пішла на роботу, а заховалася у сусідів; плакала.

Ця сусідка уже не перший раз втішала бідну Марійку і не раз їй радила: «Поки Іван тверезий і на роботі, збери своє дрантя й тікай десь світ за очі, кидай його!!!»

І Марійка того разу вже й наважилась, але тут почало її млоїти – вона подумала, що, може, через нерви – усю ж ніч не спала. А тоді порахувала дні – і зрозуміла!

Зразу до лікарні не пішла, поїхала в село – за порадою до матері.

– Куди тобі ще одну дитину?! Із цим недолюдком?! – пожаліла її Зойка. – Йди на аборт і не видумуй!

– А може, Іванові про дитину сказати? – Марійка сумнівалась.

– Скажи! То він тебе так віддубасить, що ти осліпнеш і цієї дитини не побачиш! – показала рукою на чотирирічного Ігорка.

Але Марійка на аборт іти злякалася, вирішила, що впорається із халепою сама.

Побрела до аптеки, купила там три пачки магнезії, йоду; із тим зайшла в їдальню, змішала все разом із чаєм і зразу ж випила.

А Іван того вечора був тверезий. Сидів у хаті коло столу й чекав на Марійку, хотів побачити, яка вона прийде: якщо буде весела, то зробить вигляд, що все нормально, а якщо заплакана й у синцях – проситиме вибачення.

Марійка прийшла додому з опухлим і збитим лицем і з мокрими ногами. Важко переступила поріг і впала на вузьке ліжко, аж ойкнула.

Іван тільки й побачив, що її ступні – чорні від землі.

Марійка тоді не сказала чоловікові, що вагітна: боялася, а раптом таки вийде? А коли скаже – Іван не дозволить робити аборт, і доведеться їй родити; муситиме вона терпіти чоловіка уже заради двох дітей…

Магнезія із йодом не допомогли, тоді Марійка наварила кореню петрушки, так їй жінки на роботі підказали. Випила за раз, тільки гикати стала.

Більше вирішила не ризикувати – пішла до аптеки ще раз і купила міцніші ліки. Далеко від аптеки не відійшла, побачила бочку з квасом, купила повний кухоль, сіла на лавці, висипала усі таблетки собі у руку, запила.

– Кровотеча – от і все, що сталося! – так і сказала потім Марійка.

Обійшлося…

Та як після того не береглася, а за півроку – знов вагітна!

Тепер Марійка таблеток уже не пила: боялася підвередити собі печінку. Позичила у матері грошей і пішла на підпільний аборт: строк був уже великий, і ніякий лікар не згодився б робити операцію за просто так.