Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Посеред цих думок ввімкнула радіо:

– Єгипет продовжує перемир’я і пропонує відкрити для судноплавства Суецький канал за умови, що Ізраїль виведе свої війська з Синайського півострова, – монотонним голосом повідомив диктор. – Сьогодні, 4 лютого, компанія Rolls-Royce була офіційно визнана банкрутом… – Затим пролунали й інші новини з металевої коробки, вмонтованої коло керма.

– Політика… Суцільна політика, – роздратовано заговорила вголос й покрутила навмання коліщатко радіоприймача.

За кілька секунд у салоні вже звучала пісня Сальваторе Адамо «Tombe la neige», потім Серж Гензбург у дуеті з Джейн Біркін виконали свою романтичну «Je t’aime…», а далі співали Джо Дассен, Шарль Азнавур, Мірей Матьє, Даліда…

За деякий час знову покрутила коліщатко й зупинила його на звичній і такій рідній поділці:

– Сьогодні до нас завітав талановитий композитор та співак Володимир Івасюк, – продовжила інша дикторка вже чистою українською мовою. – Володимире, вам слово. Скажіть, як виникла ідея написання «Червоної рути»?

– Ідея написання «Рути» з’явилася в мене після прочитання книги українських коломийок, – у простори радіохвиль полинув м’який та водночас упевнений чоловічий голос. – Там в одному з віршів був згаданий образ дивної квітки, який відразу запав мені в душу. Я почав шукати подробиці про цю міфічну рослину. Та згодом одна стара жінка розповіла мені, що за легендою рута цвіте тільки один раз на рік, а тому, хто її побачить, вона дарує вічну любов.

– Пісня «Червона рута», – продовжила дикторка, – уже за короткий час встигла заволодіти серцями багатьох людей та потрапила у список композицій, що звучатимуть у підсумковому концерті «Пісня-71», який за традицією відбудеться в грудні цього року в Москві.

– Так. Нас уже запросили до участі в концерті. Але я ще думаю над складом виконавців чи виконавиці, – зробив легку паузу, відчутно, що всміхається. – Якщо Софія Ротару буде виконувати іншу свою пісню, тоді «Руту» заспіваю я сам у складі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» з Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком.

– Що ж, чудовий вибір, – погодилась диктор. – Дякуємо, що завітали до нас, Володимире. Отже, до уваги слухачів звучить пісня «Червона рута» у виконанні Софії Ротару.

У салоні авто лагідно залунала та полилась стрімкою рікою рідна мова:

– Червону руту не шукай вечорами, – тихенько підспівувала Софія Софії.

«Ох, уже цей Івасюк. Талановитий хлопець. А зовні так схожий на мого Іванка в молоді літа, – затишно огорталась у роздуми й усміхалась. – А я б таки ще пошукала тую сонце-руту. Чи, може, уже одного разу бачила її?… Бо як інакше пояснити мою затяжну нескінчену любов до Іванка, якого немає зі мною аж цілих п’ятнадцять років?… Може, десь у лісах…» – знову замугикала знайомий мотив, але вже її голос видавав вібрації смутку, а усмішка зникла з уст… Дорога, якою їхала Софія, на цілий світ вважається абсолютно унікальною, адже Пасаж дю Гуа стелиться дном затоки Бурньєф. Саме таким шляхом острів з’єднується з материковою частиною Франції. І тільки двічі на добу під час відливів незвична подорожня вервичка виринає з-під води і стає придатною для пересування автомобільним транспортом або ж пішим ходом. Софія з легкістю минула Пасаж дю Гуа й продовжила свою путь до Парижа. Промінчик сонця зазирнув у салон авто. Жінка обожнювала нахабне світило. Вона машинально вдягла сонцезахисні окуляри, але свідомо не спустила дашок візора перед собою. У цю хвилину Іванко знову в уяві заговорив до неї. Сказав, що написала свій новий твір бездоганно. А що вона?… Почала з ним сперечатись. Укотре відчувала себе Вів’єн Лі в ролі Скарлетт О’Хара. Її улюблений жіночий образ нескореної інтелектуалки. Саме так героїня кінострічки не поступалась перед променистою доброю усмішкою шалено закоханого в неї Рета Батлера. Бунтарські нотки завжди прокидалися в Софії, коли справа торкалась роботи.

Усе її життя було схоже на кінофільм. Постійно так відчувала. Кожного ранку прокидалась, і починалась нова серія захопливої, часто пригодницької кінострічки, де сама була собі сценаристом, оператором, режисером, головною героїнею й акторкою. Чому так? Бо все життя писала нариси, знімала фільми і фотографувала людей. Мабуть тому саме в такій площині автоматично налаштувалось її неординарне бачення власного існування в часовому та територіальному просторах.