Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

– Cмілива позиція.

– Владика вважав, що сильні духом люди мають будувати економічно сильну країну, і до статі це немає жодного стосунку. Матір у листах багато розповідала про його вміння потрібним словом зцілити душу, розвіяти сумнів та розпач. Андрей Шептицький мав надзвичайний дар впливати на долі людей. А ще він умів писати ікони…

– Неймовірно! Продовжуй.

– Владика багато читав ділової літератури мовою оригіналу, і це допомагало йому відчувати дух часу. Українці не мали власних підприємств, тому Шептицький об’єднав їх у кооперативи, призвичаївши до ведення господарювання – з повагою до партнерів, любов’ю до своєї землі, на засадах християнської моралі. Нерухомість у Галичині дарував мистецьким і науковим організаціям, придбав будинок для проживання у Львові дівчатам-сиротам, які навчались у гімназії. А ще чула, що за отриманий прибуток він купив кілька будинків у Парижі для вояків Української галицької армії.

Тож мамина фабрика успішно запрацювала і зараз постійно розвивається. Цукерки, тістечка, мармеляд є доступними різним верствам населення: їх однаково можуть придбати діти із заможних та бідних родин.

І ось ми з тобою тут, у самому серці Львова – у фірмовій цукерні від «Фортуни нової». «Не йди ніколи до панночки без цукерків “Фортуни нової”, якщо не хочеш собі її втратити», – розгортаючи обгортку цукерки, переклала на французьку одну із заповідей фабрики. Обоє голосно засміялися.

У цукерні було велелюдно, і вони не викликали до себе надмірної уваги.

– Твоя мати – сильна жінка, Стефі. Ти схожа на неї, – ця фраза прозвучала зі властивим йому шармом.

– Дякую. Та все ж я воліла не бути схожою на матір, віднайти своє місце під сонцем.

Стефанія залишила в таємниці історію з пошуком бронзової дівчинки, яка дотепер не давала їй спокійно спати. Як виявилось, відкривши першу цукерню, мати перенесла її сюди – поруч із солодкими смаколиками львівських майстрів. Статуетка красувалась на вітрині, ніби завжди тут жила, притягуючи фортуну і погляди перехожих.

Дівчина могла розповідати про солодку історію свого міста до безконечності, добираючи слова, наче благородні сорти какао-бобів для створення львівського шоколаду, що на смак, як саме життя: солодкий, неодмінно з гірчинкою, з безліччю ароматних відтінків. Він слухав її слова, відкриваючи по-новому Стефанію Авдикович – замріяну, сповнену надій і гордості за свій край.

– Тепер я знаю, звідки ці знання тонкощів десертних смаків, ma puce.

Він дивився на неї з таким обожнюванням, що Стефанії хотілося розчинитись у просторі. Чого вона боїться, і сама до ладу не знала. Серце бездумно калатало у грудях, воно бажало бути поруч з ним і, водночас, боялось втратити частку омріяної свободи, яку дівчина довго плекала за межами рідного краю.

– Гублюся у здогадах, де наступного разу відбудеться наше побачення. У Відні чи Мадриді? Чи, може, Львів є кінцевим пунктом призначення наших зустрічей?

– Що ти маєш на увазі?

– Я хочу, аби ти була поряд. Завжди.

Фернандо вийняв із потайної кишені жакета стильну коробочку, у якій запевно була заповітна обручка.

– Світанки, які зустрічаю сам – більше не надихають: ти моя муза, mon amur.

– Je t’aime, Fernando. [90] Я люблю тебе, Фернандо ( франц. ). Та почуваюсь затишно у своєму незаміжжі. Кохання, як і географія, повинне мати свій простір та широту.

– Стефі, люба. Правдива свобода ніколи не йде «від», а лише «для». Тому вона завжди при мені. І я не потребую свободи, у якій не буде тебе, – Фернандо намагався тримати себе на людях стримано, хоч йому це не надто вдавалось. – Але якщо поруч зі мною ти відчуваєш втрату себе – більше не перешкоджатиму тобі, – остання його фраза прозвучала іспанською, проте Стефанія її зрозуміла.

Вона змовчала про те, що у житті бувають речі занадто складні, щоби пояснити їх будь-якою мовою…

…Того вечора гамір на Руській поволі стихав, а місто млосно розчинялось у тональності каштанових свіч та вуличної скрипки. Двоє людей вийшли з цукерні, щоб більше ніколи не розлучатись. Вони творили своє мистецтво свободи.

І жодні суспільні кризи, війни та потрясіння в Європі не стали цьому перешкодою.