Владимир Лис - Стара холера

«А може, й направду так», – подумав Адам, і тут сльози самі покотилися з його очей.

Їв вареники з вишнями і тихо плакав.

І радів, що Катя-Катерина знову стає для нього Катрусею і Котенятком. Грішним, замурзаним від гріха, але Котенятком. Він дякував Богові, що Той дав йому сльози і повернув грішній жінці її справжнє ім’я! Ще не знав, які випробування його ждуть.

Щоб позбутися найгіркіших, найстрашніших спогадів, які стосувалися Каті-Катрусі, жінки його життя, Адам зачинив скриньку пам’яті й став збиратися, аби теліпатися до Єви – Красної Ружі. До старої потертої сумки вклав дещо з одежини, що згодиться на перших порах. Тоді вклав банку з опеньками, яку недавно приніс Роман, що сам ті гриби й закривав. Поверх поклав Святе Письмо, книжку, яку на пасовиську перечитав уздовж і впоперек і багато разів чудувався написаному – і стражданням Авраама, якого так суворо випробовував Бог, і пригодам праведного Йони, що опинився в череві дивного звіра – кита… І ще багато чому… Книгу тую Адам купив у місті, коло базару, ще десь перед тим, як на їхній сільраді замість червоного повісили синьо-жовтий прапор і почали розвалюватися колгоспи. Коли чоловік, котрий продавав Біблію, назвав ціну, Адамові очі полізли на лоба. Сорок рублів!

Спитав несміливо, чи не мона хоч трохи дешевше.

– Хіба для вас, дядьку, – сказав чоловік. – Бачу, ви людина богомільна, святі заповіді поважаєте і до церкви ходите…

– Та не те щоб часто, – признався Адам. – Хіба що зимою. І на Великдень. А так я і на Трійцю, і на Спаса, і на Покрову корови колхозні пасу.

– То нічого, – заспокоїв чоловік, не зувсім старий, але вже й не молодий. – Давати корівкам пашу Господню – тоже богоугодне діло… Так і бути – двадцять п’ять рублів.

Адам почухав потилицю – плакали його чоботи на зиму, по які й приїхав до міста, й теплі штани, але ж він давно мріяв прочитати Святе Письмо. Як казали батюшка, наймудрішу з книг. Адам дістав гроші. А вже вдома прочитав на самому початку книжки: «Цю Біблію можна лише подарувати, купувати або продавати її заборонено». Виходило, що Адам теж вчинив гріх, купивши книгу з книг, Святе Письмо. Як же то? Але ж той чоловік продавав, та ще й за такі гроші… Як він ще більшого гріха не боявся? Може, поїхати та віддати Біблію тому ошуканцеві? Адам так і зробив, дочекавшись у страшному сум’ятті наступної неділі, але чоловіка ніде – ані коло базару, ані в усьому місті, їхньому райцентрі, – не знайшов. Тільки холодний осінній вітер котив по вулицях останнє опале листя. Адам залишив Біблію, хай придбану таким неправедним шляхом, собі.

Тепер він із сумкою, в якій лежала його одежа, банка грибів, а зверху Біблія, йшов до Єви – Красної Ружі. Дибцяв, як завше, поволечки. Куди йому спішити? Як дожив до таких літ, то й до тої бабушенції встигне. Якби не його кішка, то, може, й не пуйшов би. А то замучить бідну кицьку той Євин котяра, бач якого здоровецького вигодувала!

А придивився до жінки, що ген простувала йому навстріч – Єва. Господи Боже мій, Красну Ружу гонить уже теперішній осінній вітрисько. Чого б їй ото йти, хіба він сам дороги не знає? Може, кішечку його несе?

Адамової кішки Єва не несла, а відразу, без привітання і здоровкання, напустилася на Адама:

– Ну ти не зараза ж, не стара холера, Адаську чортів? Хтів, щоб я до тебе з помелом прийшла та на цепа посадила?..

Адам мусив якось виправдатися:

– Я, тойво, то ж до тебе сам іду. То ж тре’ було поснідати й курам їсти дати… Та й во, нога було щось заболіла…

– З тебе, Адаську, такий брехун, як з мене попадя, – сказала Єва. – Іди вже та не жванди 29 29 Не буркочи, не виправдовуйся ( діал. ). . Ти, видко, як був диким, то так диким і остався. Ото вже посіяв Роман чортополох на мою бідну голову!

Вона ще щось бурчала, Адам плентався поруч і відчував, як йому стає все тепліше. Ніби й вітерець полагіднішав, й осінь ще не всі листки з дерев на землю пострушувала. І жіноче буркотіння потроху стало не сердити, а заколисувати.

«Жванди собі, – подумав Адам. – На всяку стару жванду найдемо кріпку узду».

Він подумав далі, що на таку метку бабцю, як ото Красна Ружа, уздечку нелегко буде знайти.

Єва прокинулася, розплющила очі й побачила коло свого ліжка чоловіка. Здригнулася легенько. Чого він стовбичить? Звідки взялася цяя мара? Господи, то ж Адам! Нібито неїн чоловік, ще не законний, а чоловік.

– Чого тобі, Адаме? Щось болить?

– Дивуюся, – сказав Адам. – Я у твоїй хаті, дай, думаю, провірю, чи те мені не сниться. То ти, Єво?